Сторінки одного життя/Проза. Ч. 39/

Мій  чоловік  -  моє  віконце  
У  світ  безмежний,  мій  політ  
Моє  падіння,  крила,  сонце  
Усе  усе,  -  мій  чоловік  

Світанок..  Світанок..  Світанок..  
Він  такий  чарівний,  він  може  все)  Немає  учора,  до  завтра  далеко,    у  руках  глечик,  а  там..  а  там  лише  молоко.  Тепер  мені  добре  і  це  найголовніше,  я  сама,  трохи  лячно  у  цьому  лісі).  Та  тут  така  краса,  просто  красотєнь.  Дерева  за  ніч  посивіли,  та  ні,  ні,  я  пошуткувала,  це  блонда).  Тепер  і  не  знайдеш  брюнетку  у  цих  хащах.  Сонце  грає  на  сопілці,  от  зараз  пробудить  польових  мишок,  а  ті  вже  витрусять  з  цих  красунь  ті  проліски,  ось  вона  мить.  Пам*ятаю,  коли  я  була  малою,  у  матері  був  такий  глечик,  я  любила  назбирати  снігу  з  яблунь  і  заповнити  той  глечик,  а  потім  спостерігала  як  він  тане  у  теплій  хаті,  просто  сиділа  поруч  глечика  і  дивилась  у  нього.  Смішна),  можливо,  та,як  кажуть,  чим  би  дитина  не  бавилась,  аби  не  плакала.  Я  готую  пироги,  сьогодні  у  
мене  гарний  настрій,  сніг  вибілив  мої  думки  і  очистив  душу  від  болю.  А  ще,  ще  сьогодні  у  нас  будуть  гості,  ні,  ні,  ніяких  подруг,  тільки  одне  сонечко,  Єгорчик.  Як  же  я  за  ним  скучила,  за  цим  розумним  дитяточком.  Цікаво,  чи  він  теж  так,  яке  приємне  відчуття)  
Пиріжки  ростуть,  немов  гриби  після  дощу)  у  мене  тут  все  сплановано,  ось  тут  зошит,  а  ось  тут  пироги.  Повний  порядок.  Хто  зна,  коли  ще  у  цій  оселі  запахне  цим  тістом.  Будинок  продається.  Залишилось  дочекатись  якихось  навіжених,  схожих  на  нас.Хоча,  скажу  вам,  що  тут  вже  не  так  і  дико,  скоро  і  тут  прокладуть  асфальтовану  дорогу.  Це  раніш  я  думала,  як  ми  будемо  звідси  вибиратись  через  заметілі,  а  тепер,  тепер  і  зими  не  такі  суворі)  Час  прогресу,  вже  й  тут  працює  інтернет,  хтось  кинув  вишку  у  небо)  
Ой,  хтось  приїхав,  невже  так  швиденько?  а  у  мене  ще  й  ні  ні.  
-Пані  Діано!  Пані  Діано!  Як  ви  могли  про  мене  забути?  
Ви  ж  обіцяли  мене  прокатати  на  конях,  а  тепер,  погляньте  який  випав  сніг,  як  тепер?  як  тепер  на  них  кататись?  а  у  вас  тут  сани  є?  а  гірка?  гірка  є?  а  якщо  у  вас  немає  санчат,  то  може  є  така  таріля,  і  чому  я  не  взяв  з  собою  санчата?  а  у  сусідів  є  діти?  може  у  сісідів  є?.............  
-Єгор,  Єгор,  тихше,  тихше,  куди  ти  так  поспішаєш,  ми  щось  придумаємо,  дай  обійму,  дай  подивлюсь  на  тебе.  
-Ой,  я  вам  тут  насмітив,  тут  стільки  снігу,  я  думав,  що  ми  застрягнемо  в  тій  кучугурі,  та  у  вас  водій  як  шумахєр,  дайте  віник,я  сам  приберу,  ого  скільки  води!  
-Проходь,  я  потім  приберу,  сніг-  не  хвороба,  висохне.  
-Клас!У  вас  справжній  камін,  не  електричний))  А  знаєте,  у  мене  скоро  буде  братик,  а  може  сестричка,  у  мами  такий  здоровецький  живіт)  вона  не  знає  куди  його  покласти,  а  тато  спить  на  полу  біля  мами,  а  я  сплю  добре,  я  так  скучив  за  вами.  
-Їсти  хочеш?  
-Ще  питаєте,  я  так  хочу  їсти,  що  з*їм  цілу  миску  бараболі)  з  м*ясом)  у  вас  є  щось  для  мене?  
-Є,у  мене  все  є  для  тебе,  пішли  чистити  холодильник))  
-Вауууууууу!  Снікерси,  марсіки,  баунті-мяунті)  я  хочу  їх.  
-Ти  ж  хотів  м*яса!  
-Хотів  і  перехотів,  одненький  марсік,  ну  можна?  
-Можно,  можно,  бери,  що  хочеш!  
-А  можно  я  у  вас  тут  заночую,  мама  дозволила,  вона  так  і  сказала  вашому  чоловіку-можете  привезти  його  завтра,  я  відпочину,  ніби  я  її  втомлюю))  це  все  він,  це    він  її  штовхає  своїми  ніжками  у  животі.  А  де  коні?  
-Коні  у  сараї,  зараз  ти  мені  допоможеш  ззмочити  пироги  і  ми  підемо  до  коней.    
-А  я  думаю,  що  це  мені  пахне  у  носі,  а  це  пироги.  Добре,  я  вам  все  зроблю  так  як  треба.Ого,  які  гарячі,  я  так  його  хочу,  а  з  чим  вони?  
-Ось  ці,  з  абрикосовим  варенням,  а  ці  з  сиром.  
-Дайте  мені  ось  цей,  погляньте  який  він  пузатий))  як  мама))  
-Ти  малюєш,  Єгоре?  
-Так,  я  малюю,  я  і  вам  привіз  свої  малюнки)  показати?  
-Так,  покажи,  не  можно  їсти  таке  гаряче  тісто,  це  шкідливо.  
-Знаю  знаю)  але  ж  мама  каже,  що  якщо  дуже  хочеться,  то  можно.  
Ось  мої  малюнки.  
-Чудові.    А  це  що  за  копичка?  Ти  був  у  селі?  
-Ні,  це  до  нас  приходив  один  дядько,  знайомий  тата,  вони  пили  вино,  а  потім  той  чоловік  сказав-я,  немов  та  копичка  серед  зими,  стою  у  полі,  і  ніхто  мене  не  турбує.  
От  я  і  намалював  його,  вона  одинока,  бачите,  ось  дорога,  а  ось  копичка  і  зима.  
-Так,  так,  мій  хлопчику,  ось  життєва  дорога,  а  ось  копичка  і  зима.  
-Ви  що  плакали?  
-Ні,  звідки  ти  взяв?  
-Плакали  плакали,  ви  мене  не  обманете,  я  бачу,  а  ось,  погляньте,  це  ви,  
ви  йдете  у  море,  погляньте  яке  тепле  море,  а  ось  тут  захована  русалочка,  тут  колір  темний,  бачите?  
-Ні,  не  бачу!  
-От  і  ви  не  бачите,  чому  ви  не  бачите,  вона  ж  там  є,  а  ви  як  мама,  мама  теж  сказала-не  вигадуй,    малюй  як  є..  
-Вигадуй,  Єгорчику,  вигадуй,  я  люблю  твоє  малювання.  
-Ой,  пані  Діано!  Сніг  пішов,  лапатий,  який  гарний,  зовсім  не  такий  як  у  місті!  
Ходімо,  ходімо  на  вулицю.  
Вулицю  завалило  щастям.Цей  хлопчик  кружляв  біля  мене  білим  метеликом.Його  світло  росповсюджувалось  навкруги,  і,  здалося,  що  янголи  прокинулись  і  заграли  у  свої  труби,  а  дерева  пробудились  і  пішли  у  танок.Їхні  сукні  переливались  сріблом,  земля  стогнала  під  ковдрою,  а  посеред  двору  червона  троянда  скинула  свою  вуаль  і  засміялась,  засміялась  моєю  посмішкою.  Я  оживала,  серед  льодяників  мої  руки  стали  теплі  теплі,  сніг  танув  у  мої  долонях,  і  ..  більшого  більшого  хотіла  не  моя  душа..  Моя  душа  співала  осанну..  
-Пані  Діано!  Яке  щастя,  що  я  приїхав  до  вас!  

Дякую,  тобі  Боже!За  сонце,  сніжинку  і  світ!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543449
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2014
автор: Ольга Ратинська