Минає час. Колись весела хата
Самотньо дивиться віконцями у світ.
Лиш вітер хурделить в садах вишневий цвіт,
Та хвіртка наріка на старість кляту.
А вниз від хати через двадцять кроків
Заплутавсь Удай у густих очеретах,
Заглянув синню мені в очі, запитав:
"Немає Василя? ...Багато років..."
Чому талант по смерті помічають?
Патріотизм вважають, як у злочин крок,
Чи може й треба через терен до зірок,
Щоб легко не здавалось? Я не знаю...
І не збагну, і вірити не хочу,
Василь не вмерІ Він тут десь поряд, - озирнись,
Або із друзями пішов у ліс кудись...
Чому ж так сльози жалять мої очі?...
А Біївці, як і завжди, вродливі.
Накрившись небом притулились до гори.
Наївний травень позабілював двори
Вишневим цвітом в ніжному пориві.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543228
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2014
автор: Валентин Довбиш