[i]« Сам себе не пожалієш,
ходиш потім...»[/i]
З одеського гумору
Усім світає у віконці,
і хай сіяє житіє,
допоки сушиться на сонці
моє перепране досьє.
Що я колючий – це не докір,
але така моя душа.
Люблю людей, що чинять опір
і не бояться відкоша.
І як сказати, –[i] я не буду,[/i] –
коли іще торую шлях,
коли куповану Іуду
упізнаю по трьох словах?
Якщо і нині, як дрімаю,
у зазіханні на чуже
у сновидіннях обнімаю
велику хмару в негліже.
І жіночок люблю із перцем.
І може є така одна.
Але моє розбите серце
уже не склеїть і вона.
І все ж боюся я найбільше
моїх сусідів і братів...
Від них піду Олегом віщим
у кращий із усіх світів.
То й не жалію я нікого,
хто сиротіє в чужині,
як соломина на стерні.
Чого так хочеться отого
«і золотого, й дорогого,»
що віджило у тій «страні»?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542830
Рубрика:
дата надходження 10.12.2014
автор: I.Teрен