Лину туди, де тата сліди,
Ген бачу біля річки,
Нарізав мерзлої лози,
З плакучої вербички.
Заніс до кухні, а лоза,
З морозу, ніби плаче,
Така покірлива, гнучка,
Вогонь у печі скаче.
Тато береться до роботи,
Лоза лиш миготить,
А в мене є свої турботи,
Лялька чомусь не спить.
Її не довго забавляла,
А тато працював,
Колиска сплетена стояла,
Ладу він швидко дав.
Залізла в неї і радію,
Сама себе гойдаю,
Про братика тихенько мрію,
Він скоро буде знаю.
Прийшла та радість у сім’ю,
З’явилися турботи,
Він підкорив усю рідню,
Додалось роботи.
Закинула своїх ляльок,
Дитинство закінчилось,
Вже не летіла до діток,
А з братиком носилась.
Минуло вже багато літ,
Ген бачу ті сліди,
Ішов перевертом весь світ,
Туди йду до верби.
Немає тата вже давно,
Невчасно відійшов,
Ось там йде стежка за село,
Він спокій там знайшов.
Недовго брат хазяйнував,
На грішній цій землі,
Ісуса вік лиш розміняв,
Страшний удар сім’ї.
Хвороба, мовби та гадюка,
Здушила його тіло,
Безвихідь страшна скажу мука,
Умить все почорніло.
Дванадцять років вдаль пішло,
А серце й нині плаче,
Іду на цвинтар за село,
Вслід чорний ворон кряче.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/884-tata-slidi.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542255
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2014
автор: Антоніна Грицаюк