Така краса -
вона завжди
байдужа.
Від неї подих мій
мене ж уб"є.
Стою, як камінь тиха й осоружна
і те, що бачу сили з мене п"є.
Це сонце через хмарів колонаду
розлило і несе жертовну кров
у мої очі щедро, до упаду,
що й звуки стисло в мертвощільний шов.
І я сама, немов в мішок зашита.
Така краса - і вся лише мені?
І я навпроти неї -
нею ж сита
й утоплена
в"огні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541727
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2014
автор: Маріанна Вдовиковська