Не проси мене... Я не вернусь!
Не підкину вже хмизу в багаття.
І у блуд не піду, не зіп`юсь,
і не тертиму милом канати.
Я не вигризу пам`яті код
і твої подарунки не знищу.
Просто жити без пільг і без квот,
до безтями кохати цю тишу...
День за днем обрива календар,
під ногами вже листя, під снігом.
Замість сонця жевріє ліхтар,
замість мене - одягнене тіло...
Все прекрасно у мене. Живу.
Руки гріє б/у фортеп`яно.
До весни певно ще протягну.
ну а може уперто не стану.
Ти наскільки прижився в мені!
Я твоїми словами гово́рю,
і воюю давно на війні,
не повіриш, сама із собою...
Не відпустиш мене й не прошу.
Просто поряд тягаю образи.
Навтішалася вже досхочу -
на любовне у мене відраза...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541702
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2014
автор: Ліна Біла