То, мабуть, було твоє провидіння…
Ти кликав, бо випив гіркої печалі…
І в темряві звуків бентежних ходіння
Мені, наче гайворон, гучно кричало…
А ніччю, загорнутий в чорну сильвету,
Прогірклий, задиханий, трохи зім'ятий,
Примчав твій двійник – перевізник із Лети –
Співать серенаду, стрілою підтяту…
І душу мою, запаковану живо,
Везли, мов на крилах, посланці без дрожу,
І чорні химери, що мріли-тремтіли,
Камінням ставали, німим і ворожим…
І зустріч була… Реверанси і сполохи…
І дивний палац… І каплиця кажанова…
Пажі без облич… (мабуть, віддані Молоху)…
Й каблучка, що палець – до крапельки
крові
останньої…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541622
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2014
автор: ptaha