28. 11 - 01. 12. 2014 -- 55 (цикл)

1) *    *    *
йде  відлік
на  самознищення
світ-камікадзе
створив
атомну  бомбу

на  очах  у  природи



2)  [b]СхідUA–2014[/b]

Земля  із  лона  якої
постійно  сходило  сонце
в  ці  дні  дуже  холодна
хоч  нині  там  пекло
Наші  хлопці  зігрівають  її  тілами
і  гарячою  кров’ю  своєю

Це  ж  скільки  треба  її  пролити
щоб  відігріти  цю  землю?




3)  [b]На  перехресті  колій[/b]

А  де  ми  є?  На  перехресті  колій.
Віки-вагони  в  ирій  відплили.
Калина  квітне  в  сні  –  на  полі  бою
і  відквітає,  бо  нема  коли,
бо  знов  ті  біди,  наче  йдуть  по  колу,
із  Скриньки  лих    хтось  випустив  їх  знов.
І  куля  в  грудях,  наче  доля  коле.
Колись  же  ти  закінчишся,  війно?!





4)  [b]Пародія  на  Поета[/b]

Відкорковую  горло  і  ллю
це  вино,  яке  зветься  віршем,
і  Євгену,  і  Василю,
і  тобі  мій  новітній  Ніцше.

Ви  –  уявні  мої  читачі,
побратими  мої  уявні.
Я  учора  лиш  зліз  із  печі,
але  вже  ґеніальний  явно.




5) *    *    *
Б’єш,  значить  –  любиш,  Поезіє?
Любиш,  отже  –  губиш?
Теплотраса  в  землі  –
німі  єрихонські  труби.
Сонце  в  грудях  пече.
Чому  червоніє  рілля
(Тут  не  доречний  знак  запитання)

Б’єш,  значить  –  ЛЮБИШ!




6)  [b]Тетяні  Череп-Пероганич[/b]

Осінь  прийшла  до  мене  погрітись
І  каже:
Зима  геть  знахабніла
вигнала  мене  із  стін  вулиць
не  залишила  ні  кутка  для  мене…
(Сказавши  заплакала)
Тоді  я  взяв  її  нещасну
і  притулив  до  свого  серця
аж  воно  позолотіло
а  потім…  зів’яло
і  впало  до  ніг  осені
листком  вірШа  цього…
А  я  стою  тут  і  досі
закам’янілий



7) *    *    *
слово  солоне
скапує  із  очей
йду  назустріч  запитайвітру
а  ти  слухаєш  дзюркіт  дороги
якою  весна  йде  до  нас  навперейми

від  місяця  в  небі
залишилась  лиш  пелюстка
прочитай  її
вишіптуючи  мене  із  тиші

ми  вигадали  одне  одного  нав-
заєм  вимріяли  себе
ти  і  я  –  зіниці  одних  очей
що  плачуть-сміються  поезією




8) *    *    *
як  дерево  даю  себе  спиляти
щоб  стати  книгою
щоб  вірші  одягнулись  в  лати
обкладинка  книги  –  наче  кора
із  середини  якої
ножем  пера
вирізаний  коран  поезії
буків  і  букатюків  біблія
тора  тернів
священні  тексти  грішників
а  іноді  просто  –  труна  порожніх  слів
із  відкритим  віком
для  випорожнень  словоблудства

та  все  так  не  буде




9) *    *    *
Ти  мене  розумієш  з  пів  тиші.
Чи  тому,  що  на  відстані  ми?
Ці  слова  не  з’їдять  навіть  миші.
І  хай  бреше,  що  хоче,  німий*.

Ти  мене  розумієш  з  пів  думки,
з  пів  акорду,  з  пів  ночі,  з  пів  мрій.
Твоє  серце  на  вірші  ці  лунко
відзивається  з  світла  зорі.




10) *    *    *
руки  мов  ріки  впадають
у  океан  обіймів
шторм  наших  тіл  вилився  у  цунамі
яке  не  назвеш  коханням
бо  мало  одного  слова
бо  усіх  слів  замало

в  наших  жилах  тече  поезія-пристрасть
та  мало  одного  слова
і  усіх  слів  замало





11) *    *    *
виверження  жоржин
із  вулкану  пам’яті
в  лавині  спогадів
того  що  було  і  буде
виверження  жоржин
які  пахнуть  тобою
лиш  ради  цього  вже
варто  жити
та  помирати  не  варто…
бо  ще  рано…  тож
поживу  до  опівночі

а  там  видно  буде




12)  [b]вірші  пишуть  мене[/b]

півняча  північ
час  на  миґах  ку-ку-ріка-є
слово  солодке  гірчить
вірші  пишуть  мене
пишуть  і  не  дописують
залишивши  кілька  слів
для  тебе  (може  колись  допишеш)

коли  ти  прийдеш?
дні  без  тебе  як
сторінки  порожні

книга  мого  щастя
не  вийде  друком
без  твоїх  уст  редакції




13) *    *    *
без  тебе  ніяк
живу  в  очікуванні
у  вічному  пошуку
…чим  більше  здобуваю  знань
тим  ясніше  усвідомлюю
що  знаю  мало
тому  не  перестаю  бути  учнем
всіх  і  всього
бо  лиш  тоді  зможу
чогось  навчити  інших
(або  мені  так  тільки  так  здається)
але  без  тебе  ні-
як…  хоч  живу  якось…  і
пишу  –  отже  дихаю




14) «…і  раптом»

…і  раптом  стало  затісно
поміж  стінами  вулиць.
Виведу  в  поле  пісню,
туди,  де  таку  не  чули.
Поле  врочисто  біле.
На  полі  цім  слово  родить
спрагле  як  твоє  тіло
дотиків  –  нагороди
за  вроду,
за  те,  що  ти  є  на  світі,
бо  як  я  в  ньому  без  тебе  –
без  неба  немов,  без  квітів,
і  так,  наче  сам  без  себе.






15) очі-сніжинки

очі  твої  –  сніжинки
та  не  розтануть  ніколи
може  зронять  сльозинку
аж  мені  в  серці  заколе
очі  твої  –  сніжинки
ніжні
що  серце  гріють
я  б  для  такої  жінки
здійснив  заповітну  мрію





16) *    *    *
голуб-дух
з  ікони  злетів
сів  мені  на  плече

дякую  Боже  що  ця  любов
у  серці  моїм  пече



17)  [b]Невидима  Діва[/b]

опівнічні  півні  запіяли  тричі
я  тебе  не  зраджу  Діво-Беатріче
напливає  ранок  на  землі  обличчя
можна  я  у  тебе  серденько  позичу?
серденько  позичу  і  впущу  у  вірші
бачиш  вони  кличуть  і  чекають  рішень
я  його  не  скривджу  бо  воно  як  птиця
подивись  навколо  –  світ  уже  святиться
бо  гряде  як  свято  наша  зустріч-днина
віру  я  не  втратив  що  ти  є  Єдина
то  не  сон  приснився  а  майбутнє  наше
вітер  помолився  нашим  отченашем
озовись  у  тиші  Невидима  Діво
не  жалкую  серця  –  мучу  його  співом







18) Подихи

Сніг  розтав  від  подихів  кохання.
І,  здавалось,  зорі  з  вишини
геть  усі  попадали  до  рання,
щоб  здійснити  видива  весни.

Вчора  сніг,  а  нині  вже  струмочки.
Ми  у  долі  –  наче  дві  руки.
Нам  дарує  сонце  по  шматочку
хліб  тепла
на  миті  і  роки.
Ще  й  частує  березень  безмежжям.
А  берези  спокій  бережуть.
То,  мабуть,  за  нами  з  неба  стежать.
Ніжність  чую…
Що  ще  –  не  скажу.








19)  [b]Ти  причуваєшся[/b]

На  диску  ночі  –  стогін  стегон.
Всім  тілом  слухаю-горю.
Ти  причуваєшся.  Від  сего
очима  цілюся  в  зорю.
На  тебе  в  мене  вічна  спрага.
Єдина,  прагну  до  єднань.
Якби  мені  таланти  мага,
сказав  би  враз:  моєю  стань
на  цьому  місяці  безлюднім,
явися  тут  із  далини…
І  пристрасть  спалить  сірі  будні.
І  ми  забудемо  про  сни.





20) *    *    *
зола  золотої  ночі…
зело  зір…
очі  опівночі…
зачерпни  мене  із  віршів
нездійсненна  мріє
всупереч  всьому  здійснись
бо  яка  воля  без  долі
бо  кому  це  серце
як  не  тобі
?





21)  [b]вірші  висерцевлені[/b]

«весело  велесу  на  селі
сиплять  сіль  слів  василі»
а  тіло  твоє  сонцем  налите
у  віях  твоїх  заплутався  вітер
не  смію  дихнути
коли  ти  читаєш  сі  вірші
що  саме  для  тебе  висерцевлені



22)  [b]Божий  перст  –  перо[/b]

…магнітне  поле  землі
…небес  тяжіння
…підстрелені  журавлі
…обрубане  зір  коріння
…окрилена  кров
…знаки  оклику
…Божий  перст  –  перо
…любов  без  похибки






23)  [b]Зорелюб[/b]

зорі  –  пні  небесних  дерев
зрубаних  неборубами
невідь  чому  кладу  тире  –
і  паперову  покрівлю
словами  не  грубими
бо  так  вже  пишуться  вірші:
фундамент  –  вгорі
внизу  –  «квітка»
не  переварюю  слова  сирі
пишу  серця  чорнилом
ангели  –  свідки
та  не  збираюся  кожному  догоджати
кому  не  подобається  нехай  не  читає
(ще  невичерпні  запаси  для  вух  вати)
а  істинних  читачів
можу  почастувати  чаєм
не  обов’язково  саме  мої  вірші  читати
можу  прожити  без  смальцю  і  слави
але  шкода  мені  зір
навіщо  зорі  рубати?!!
все!  годі  теревенити  язиче  лукавий!
кінець
квітка!







24)  [b]решето  віршів[/b]

просіюю  світ  крізь
решето  віршів
серце  моє  не  на  місці
бо  вічно  десь  тиняється
тебе  шукаючи
читачів  читаючи
та  за  словом  в  кишеню  не  лізу
але  й  не  кидаю  слова  як  бісер
поміж…  поважних  громадян
які  мозок  мов  тісто  місять






25) [b]три  сльози[/b]
1
стіни  відкритого  простору
відкритого  в  нікуди
любовю  пишу  без  апостофу
сумно  без  чуттєдив


2
змілів  дніпро  жур-
нал
а  Шевченків  Дніпро
досі  реве  та  стогне
по  вінця  крові


3
дози  Сльози
зирк
аж  то  вже  й  третя
капнула
аж  захвилювалося  море
на  картині  Рембрандта






26) *    *    *
Ніч.  Вікна  –  з  вікна.
А  ні  чирк-чирк.
Почерк  тиші.
Цікаво,  а  ти  спиш?
Бо  я  все  пишу,
все  невгамуюсь  ніяк.
Але  без  тебе  –  самотньо…
Ніч.  Вікна  –  з  вікна.
А  ні  чирк-чирк.





27)  [b]заметіль  слів
             (не  казка)[/b]

на  ліво  підеш  –
слова  знайдеш
на  право  підеш  –  теж
і  прямо  –  таке  ж
всюди  слова
але  не  все  –  поезія






28)  [b]На  стадії  останніх  стацій[/b]

Із  серця  воля  кровоточить,
а  доля  сльози  гіркі  ллє.
І  правда  бреше  нам  у  очі
про  часу  витканий  рельєф.

Бо  все  змонтовано  на  світі.
І  зло  –  то,  нібито,  добро.
Проігноровані  століття
не  прокрадуться  повз  перо.

Ткачі  майбутнього,  до  праці!
Завзяття  духу  тіло  рве.
На  стадії  останніх  стацій
душа  береться  за  живе.


29)  [b]Не  відірватись  від  землі
               (віршовоплочення)[/b]

Не  відірватись  від  землі.
Хто  вище  трав  –  той  може  згинуть.
А  як  вам  в  небі,  журавлі?
Чи  й  там  стріляють  у  людину?

Через  судини  і  віки
йде  караван  степами  крові
крізь  серце  воїна,  яке
віршовоплочене  у  слові.

У  каравані  у  крові,
у  серці  й  слові  –  духу  сила.
Ми  поки  боремось  –  живі.
Нас  небеса  благословили.

Не  відірватись  від  землі.
Хто  вище  трав  –  той  може  згинуть.
А  як  вам  в  небі,  журавлі?
Чи  й  там  стріляють  в  Україну?




30) місія  віршів

нащадки,  наші  вірші  –
ваші  вуха  і  очі
в  цей  час  що  для  вас  є  минулим
а  для  нас  теперішнім

се  віковічне  переймання  досвіду
з  часів  першої  поезії
написаної  на  стінах  печер
се
віршів  місія






31)  [b]вірші-роси[/b]

вірші-роси
на  пелюстках-сторінках
квітів-книг
пийте  се  прозоре  пречисте  вино
тамуйте  спрагу  сердець
бо  роса  істинна  –  миро
цілющих  трав
які  зцілюють  від  духу  травм
бо
вірші  –  роси




32) *    *    *
Україна  втрачає  кров!
Де  ви,  донори  світу?
Наламала  Росія  дров!
На  могилі  молодих  квіти.

Україна  рятує  світ,
коли  той  собі  спить  спокійно.
Такою  ціною  здійснюється  «Заповіт».
Долю  нації  пишуть  війни
…кров’ю

Світе,  спи  спокійно!





33) *    *    *
Де  мені  подітись  в  світі?
Б’є  об  груди  слово  «град».
Майже  грудень.  Не  зігрітись.
А  ж  пара  йде  від  пера!

Де  мені  подітись  в  світі?
Україна  –  весь  мій  світ.
Пише  пам’ять  заповіти
днів  цих  чорних,  мов  століть.

Де  мені  подітись  в  світі?
Де  зігрітись  без  тепла?
Я  загинув.  Голос  –  вітер.
Україна  ожила!

Де  мені  подітись  в  світі?
В  небесах  –  чужі  краї.
Рідна  земленько,  у  цвіті
воскресатиму  твоїм.





34)  [b]музика  землі[/b]

музику  землі  озвучує
праця  і  тиша
музика  землі  –
наша  сила
і  крила
музику  землі  чую  зором
слухом  бачу
музика  землі
смієтьсяплаче



35) *    *    *
відкрию  тобі  таємницю
читачу
але  не  в  голос
прочитай  її  поміж  рядків
звідти  почуєш
що  тобі  серце  каже

якщо  чесно  то  я  й  сам  не  знаю
це  ж  твоє  серце




36) *    *    *
потойбіччя  рядків
міждзеркалля  тиші
хтось  нас  з  тобою  пише
тебе  –  читача
і  мене  –  поета
а  хтось  читає
саме  ці  слова
що  пов’язують  нас
у  вузол  духу  єдності




37)  [b]Це  вже  зима[/b]

Це  вже  зима.  Дарма,  що  листопад.
Це  вже  зима.  І  серце  знову  мерзне.
Не  той  вже  сад,  не  той  вже  зовсім  сад.
Але  душа  таки  уста  отверзне.

Я  виллю  слово  тепле  на  папір.
Погрійте  очі  і  розкрильте  руки.
Щоби  прозріли  порухи  сліпі,
де  всюди  сніг  –  від  втрати  до  розлуки.




38) *    *    *
За  градом  не  видно  неба.
А  може  його  нема?
Б’ється  серцеземля  об  ребра.
Не  зігрітись.  Війна  –  зима.

За  градом  не  чути  неба
і  власних  думок  в  голові.
Ми  помремо  як  буде  треба,
а  ви  –  будьте  живі!






39) [b]Апокаліпсіада[/b]
1
Зніміть  Христа  з  хреста
і  у  серця  прийміть
бо  тісно  буде  Йому  там
на  образах
де  птаха  не  колише  віть
і  фіть…  і  фіть…
я  знаю  –  світ  не  тінь  на  образах
йому  пасують  більше  ризи  чи  пагони
зніміть  Христа  з  червоної  грози
візьміть  із  ран  Його
живі  калини  грона



2
Христос  з  хрестом  на  плечі,
а  на  тому  хресті  –  весь  світ  розлігся:
неси  Месіє  неси
мене  знову  спаси
а  коли  донесеш  на  схід
я  знову  тебе  розіпну
бо  я  –  Рассія  сама  собі  месія
мені  раз  плюнуть
себе  прибити  до  хреста  як  розбійника
бо  нині  ж  буду  з  тобою  в  раю
щоб  окупувати  його


3
Прийшов  Спаситель  до  Рассії
а  там  Йому:  валі  атсюда
у  нас  вєдь  свой  мєсія  імєєтса
царюшка  наш  Ве  Ве  КаГеБешушка
ФееСБутін
і  нє  прапавєдуй  здєсь
нам  сваю  бендеравскую  єресь
АТО    РАЗАПНЬОМ!





40) [b]Гаснуть  зорі[/b]

Гаснуть  зорі  на  небі  віконному.
Гаснуть  зорі,  підкинути  б  дров.
Ранку  кава  у  кухлі  бездонному,
мов  схолола  у  серці  любов.

А  кому  ту  любов  одігріти?
Нема  кому,  то  й  мерзне  вона.
Бо  остання  донька  Афродіти
зникла  безвісти  в  світі  одна.





41)  [i]Тепла  хата
     (майже  утопія)[/i]

Як    добре  те,  що  тепла  хата.
І  цукор  з  вікон  розтає.
Я  сніг  приніс,  м’який  як  вата.
А  в  хаті  сонечко  моє.
І  не  одне.  Кохана  –  сонце
і  дітки  –  сонечка  малі.
Немов  проміннячка  –  долонці.
І  як  тут  сам  не  ангелій…
Дзвінка  розмова  любо  ллється,
мов  пелюсткове  молоко.
І  серце  тулиться  до  серця…
А  що  тобі  –  пиши  руко.



42)  [b]Нещасне  місто  Щастя[/b]

У  місті  Щастя  лихо  й  горе,
у  місті  Щастя  йде  війна.
Землі  червоно-чорне  море.
Сепаратюга  –  сатана.

Тож  місту  Щастя  не  до  щастя,
бо  п’є  вино  із  крові  й  сліз.
Спасемо  край  свій  від  нещастя!
І  буде  мир  на  цій  землі!




43) [b]Чорне  море[/b]

Чорне  море  чорніє  від  горя,
а  колись  проглядалась  синь.
Чорне  море  закохане  в  гори
і  в  широкі  мов  море  степи.

Чорні  дні  й  на  душі  моїй  чорно.
І  не  радує  слів  чорнослив.
Чорномор’я  краса  неповторна.
Кримських  мрій  білопінний  приплив.






44) [b]Грудка  землі[/b]

Взяв  я  грудку  землі  зімлілої
вогнем  обпеченої
кирзовим  чоботом  топтаної
потом  і  кров’ю  й  слізьми
пропахлої
І  сказав  так:
Я  господар  цієї  землі
тож  не  ступить  на  неї  більше  ніколи
ворожа  підошва!
Посаджу  я  на  ній  вишневий  сад
і  обов’язково  –  вербу  і  калину
щоб  стали  мені  у  головах
якщо  за  землю  свою  загину
бо  краще  впаду  із  простреленим  серцем
аніж  віддам  комусь  все  це
А  ще  побудую  на  цій  родючій  землі
хату  білу  мов  ангел
хай  вона  росте  до  небес
щоб  тут  на  моїй  землі  –
зараз  –  Христос  воскрес!
А  потім  знову  візьмусь  за  працю
(бо  лінощі  –  стрес!)
щоб  не  відрубали  моїй  землі  голову
і  не  поклали  на  тацю
(за  те  що  вона  –  предтеча  раю)
Воістину  воскрес!
Омине  мою  землю
атомний  клятий  прогрес
і  ЧА  ЕС
Тут  не  буде  жодної  зброї
крім  СЛОВА
Шевченко  розмовлятиме  із  Дніпром  і  степом
Мельничук  –  із  Карпатами  і  росою
Стус  писатиме  листи  мільйонам  синів
і  знову  буде  Тичина  молодим  (лише  молодим!)
Франко  і  Стефаник  посміхнуться  нарешті
і  Леся  буде  здоровою
а  ще  –  Нестор  Чир
Воскреснуть  всі  розстріляні
заморені  голодом
убиті  тюрмами  і  війнами
тут  смерті  не  буде  і  чорної  крови
а  тільки  –  сльози  щастя  землі  –
роси
БАГАТО  РОСИ
на  квітах-очах
на  вікнах  і  образах
а  навіть  на  мальві  сонця

А  щоб  ніхто  землю  мою  не  вкрав  і  не  відібрав
я  сховаю  її  у  свою  душу  (в  зіницю  ока  пера)
там  їй  буде  тепло  і  затишно
без  війни…  бо
вже  бачу  як
КВІТНЕ  МИР
завтра





45) [b]Страж-дання[/b]

Бідна  моя  весна  –  вічно  доношує  шубу  зими
Нещасний  мій  квітень  –  люди  множать  пластМасові  квіти
А  куди  мені  подітись  поету?
Я  залишився  один  на  всю  однокімнатну  планету!




46) *    *    *
Я  з  тобою  стояв  як  з  вишнею.
Ти  –  цвіла.  Я  –  уста  твої  пригубив.
Чи  бувають  кохані  колишніми
і  безкрилими  голуби?
Може  ти  просто  мені  наснилась?
Може  тебе  взагалі  нема?
Тільки  звідки  у  серця  виросли  крила?
…Замкнуте  небо  кохання...  Зима.



47) *    *    *
Росіє,  стань  на  коліна
перед  моїм  народом!
Проси  прощення  в  України!
В  усіх  кого  ти  вбивала  і  нищила!
Покайтесь,  каїни!
Брат  не  вбиває  брата!  –
хто  вбив,  той  звір,  а  не  брат!
……………………….
Росіє,  стань  на  коліна!





48) *    *    *
Богородиця  наче  вдова
мов  сирота  Богородиця
Зайві  тут  убогі  слова
бо  Любов  богородиться





49) *    *    *
Боляче  бачити  й  чути
вдихати  і  видихати
кровоточиву  Україну
але  біль  –  любов



50) *    *    *
плоть  моя  –  із  рідної  землі
кров  –  калини  сік
скачуть  чи  не  скачуть  москалі  –
України  не  віддам  повік!



51) *    *    *
розп’яті  ластівки
гніздяться  на  бетеерах
сонце  заміноване
бо  небо  –  мінне  поле
люди  створені  із  цієї  землі
воюють  за  мир  у  світі




52) *    *    *
війна  створена  із  ребра
бетеерозавра
наші  серця  –  плоди  заборонені
кожне  із  них  –  граната
душі  без  бронежилетів  –  безсмертні
як  Україна
як  смерть  сама

кров  –  предтеча  миру




53) *    *    *
журАвель  Україну
несе  під  крилом
по  мінному  небу
і  сниться  снам
журавлине  вино
журавлиний  клекіт
та  не  сниться  синам
журавлина  жура
журавлині  жорна
і  чорне  море
і  чорна  пора
земля  пречорна






54) Із  листа  з  війни

«…я  на  Донбасі,  донечко…
Привезу  тобі  грудку  землі  солодкої,
найдорожчої,
відвойованої  у  ворога.
За  неї  заплатили  життям
тисячі  моїх  братів,
а  до  них  –  мільйони  предків.
Пробач,  донечко,  якщо  читаєш  таке  перед  сном.
В  дитинстві  я  співав  тобі  колискову…
Тепер  пишу  цей  страшний  лист,
який  волів  би  спалити  і  не  чути  ніколи
слово  «війна»
насолоджуючись  миром…»







55) *    *    *
На  стінах  окопу
маленька  іконка
від  крихітки  донечки
щоб  татка  оберігала
Боженька

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541343
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.12.2014
автор: Олександр Букатюк