Гаснуть барви, в’януть кольори,
Ніч бере своє. Ой, невблаганна
Гордовита й владна, наче панна
Поглядає місяцем згори.
Затиха дзвінкий дівочий сміх
Спить село. І в пору цю чудову
Пропоную подорож казкову
По місцях для серця дорогих.
Там я зріс .І вперше полюбив.
Там всі мої біди й перемоги.
Три години довгої дороги
В ті місця, де душу загубив.
Луг. Роса. Недавно хтось косив.
Лиш схилися й ворухни покоси-
Ніжним співом озовуться роси
Безліччю тоненьких голосів.
У долині молоком туман
Стелеться мохнатим покривалом,
Хвилями морськими вал за валом
Набіга й зникає, як обман.
Там ставок приліг у осоці
Поряд із високим очеретом,
Приголубив заростів замети
І латаття білі папірці.
Ліс нічний, мов потойбічний світ
Підійдеш до нього, як до брами
Зашепоче листя під ногами:
" Не тривож дерев думок політ... "
Тепло й тихо. Ночі темна синь
Шле пахучу свіжість поцілунком,
Кожен шелест відгукнеться лунко
І відлине птахом в далечінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541140
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2014
автор: Валентин Довбиш