Чи я любив? Чи тільки щемно мріяв
Про щось прекрасно – ніжне вдалині?
А як без цього? Це ж така подія,
Що вдруге стріти не дано мені!
Здалося, сталось диво випадково:
Гарячий погляд, постріли з – під вій,
І голос, що дарує миле слово,
І врода у чарівності своїй.
Минула мить, а я вже знову хочу
Побути поруч, бачити вуста
І поринати, поринати в очі
І вкотре серцем стверджувати: Та!
Так! Саме Та! І вже ніяка інша!
Звабливий дотик… пахощі п’янкі…
Оспівана в численних піснях жінка
У ореолі феї, золотім!
І хай літа, немов птахи крилаті,
Летять кудись, наближуючи сніг,
Продовжую, як і колись, кохати
Одну – єдину, яку стріти зміг.
І хай вона, як по літах - не юнка,
І не квітує, мов бузок в саду…
Та кращого від долі подарунка
В житті своєму більше не діждусь.
Дивлюсь, як вперше, в її карі очі,
Слідкую серцем порухи душі…
Травневим шалом повню свої ночі,
І тільки Тій присвячую вірші.
29 листопада 2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540631
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2014
автор: dovgiy