Лишають ровесники світ цей нехитрого крою.
Притоптані ранком, холонуть уже спориші…
Підходим до краю – не ледарі і не герої,
Обійдені святом і шалом крутих віражів.
Живемо ми тихо, отак, як усі – пересічно,
Немов на газоні підбрита косою трава.
А в очі до нас зазирає непрохана вічність,
Яка вже не вірить ніяким суєтним словам.
І час нетерплячий, немов негодований митар,
Та нам до Харона, звичайно, іще не пора.
За них і за себе потрібно усе доробити,
Щоб потім нащадки не слали гірких телеграм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539825
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2014
автор: stawitscky