„ВІРШІ – РАНИ ХРИСТОВІ“…
Декілька слів про Сашка Букатюка
і його дебютну збірку «Мадонна Майдану»
Сашко Букатюк з Надвірнянщини. Вчився в Прикарпатському університеті, де здобув фах українського філолога. Сиріч, непотрібна людина. Бо кому потрібний український філолог в неукраїнському світі? Ще одна особливість його навчання – він „заочник“. Це не радянська доба з усталеною формою навчання і вимогами до неї. Це українське освітянське море хаосу. Зі всіма негативними наслідками такого. Сашко був одним із двох (за мою практику викладання) студентів-заочників, які прийшли до філології невипадково (другим став Василь Карпʼюк). Напевне вже цими хлопцями маю власне виправдання свого непростого викладацького хліба (є ще Богдан Стрільчик – дитя-вундеркінд, але в нього інший шлях у філологію).
Сашко писав вірші. Власне, це ще не були вірші, але було бажання писати. Потім була надвірнянська літературна студія «Бистрінь» і поет Нестор Чир. Так думаю, що саме Нестор Іванович показав йому взірець поетичної ходи. Сашко – вдячний учень. Недаремно у цій збірці є вірш з присвятою Несторові Чиру.
Відтак були ще якісь літературні і навкололітературні зібрання. Знаковим для Сашка став злам 2013/2014-го років. І не тільки тому, що у Києві прорвався Майдан – Революція Гідности – і Сашко брав у цій Революції безпосередню участь (за кого я внутрішньо чомусь переживав, це за нього). Також тому, що в цей період Сашко зазнав втрати рідних людей – одне за одним померли його бабуся і батько. Напевне, без Майдану і без цих втрат рідних Сашко був інакшим поетом. Але те, що він поет, – у мене вже немає жодного сумніву.
Скажу більше, думаю Сашка цим не зіпсую, – після Павла Вольвача з його збіркою «Маргінес» (1996), «Мадонна Майдану» – найяскравіший український поетичний проект, автором якого виступає дебютант.
Складовою написання цієї книги є три джерела: Біблія – Тарас Шевченко – Тарас Мельничук. І, звичайно, Майдан. Це настільки широкий простір поетичний, настільки вільний простір поетичний, настільки щирий простір поетичний, настільки національний простір поетичний – що залишається дякувати, що цей поет не зійшов зі шляху, а вперто, системно, сумлінно трудився на сій невдячній філологічній ниві.
Ця збірка мала би стати знаковою для нового покоління українців. Ця збірка мала би стати книгою-закликом, книгою-сумлінням, книгою-вірою. Але, якщо навіть цього в силу різних причин не станеться, досить бути того, що вона написана і цей поет є моїм братом по крови. Так колись вітав Микола Вінграновський Павла Вольвача. Так собі дозволю привітати цього поета я. Нехай Бог вибачить мою гординю, бо відає, що йдеться мені не про себе, а про Українське Слово, яке здобулося ще одного Воїна.
P.S. Цитувань не буде. Залишається повірити і читати. Залишається відкрити серце і прийняти, як це прийняв я.
Євген Баран
літературний критик, літературознавець, Голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539667
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.11.2014
автор: Олександр Букатюк