Твоя доля, як гірська ріка
На якій газдують плотогони.
Течія – безжальна і стрімка
Не одного хлопа похоронить.
І обидва береги – чужі.
Де вона, благословенна пристань?
Бо уже напруга на межі
Літ Господніх більше, аніж триста.
Бутафорські виблиски клейнод
Ген гордині тішили недовго.
Відірвались берега – і от –
Вся надія на самого Бога.
Із порога на поріг жбурля.
Як здолати непохитний камінь?
Кожна революція – з нуля,
І отак – тернистими віками.
Вибрались із «братнього» багна,
Стрепенулись духом непокірним,
А умиті докоряють нам:
«Ми із вами не одної віри.
Вам коня б змінити і сідло,
Кунтуші навчитись одягати,
По новому охрестити лоб –
Аж тоді поволеньки рушати.»
І куди несе нас течіЯ,
Як звабливу долю охмолостать?
Якщо береги – в чужих огнях,
Треба власний будувати острів!
Є ж бо зодчі, муляри, майстри,
Лоції, потрібні для моменту,
Навіть благоденство ізгори…
Де би взять надійного цементу?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539359
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.11.2014
автор: stawitscky