Фрагмент із оповідання “Цукерки долі”

"Олена"

Народжена  в  день  літнього  сонцестояння
Коли  найдовша  в  році  світла  мить
Дівча  бере  всю  життєдайність  з  сонця
Про  все  довкола  серце  не  щемить.

Гай-гай  жагуче  сонечко  вистрибнуло  з-за  хмар  і  своїм  грайливим  промінням  вславляє  небосхил.  А  онде  в  неосяжнім  небеснім  володінні  красується  семигранна  веселка.  На  горизонті  похилої,  Величавої  (в  селі  її  так  звуть)  дороги,  що  простягається  через  усе  село  центральною  вулицею  і  веде  кудись  в  простору  далечінь  необмеженої  долини,  появилась  місцева  малеча.
Як  приємно  прямувати  навпростець  помірному  та  теплому  вітерцю  на  зустріч  дитячим  забавам.  Якби  повернути  час  назад  і  прожити  ще  хоч  один  день  у  затишній  країні  безтурботного  Дитинства.  Як  уся  дітвора  щоденно  мріє,  коли  настане  час  і  вони  нарешті  подорослішають,  але  це  ще  у  них  далеко  попереду,  життєвий  період,  який  обов’язково  до  них  прилине,  а  ось  із  зрілістю  приходить  усвідомлення,  що  певний  рубіж  пройдено,  той  життєвий  період,  котрого  вже  не  повернути,  до  котрого  неможливо  наблизитись  навіть  на  крок,  самий  прекрасний,  безневинний  і  буває  він  лише  на  початку  дороги.
Дві  п’ятилітні  дівчинки  бігли  по  дорозі  розмахуючи  щосили  руками,  вочевидь  демонструючи  цим  своє  задоволення  погодою  і  гармонійне  єднання  з  нею.  Одна  з  них  –  уквітчана  веснянками  Олена,  а  інша  –  руда  Галя,  молодша  донечка  Вальки  Стаханівки.
Галя  помітила  в  підніжжі  якусь  дивовижу,  сміливий  равлик  показав  світові  свою  круглувату  спинку,  дівчинка  озирнулась  довкола  і  потай,  аби  жодна  жива  душа  не  відшукала  і  не  скривдила,  поклала  маленьке  створіння  собі  в  кишеню.  А  онде  іще  один,  і  ще…  Зраділо  подумалось  малечі,  що  мати  нізащо  не  довідається  про  її  наївну  витівку  і  похапцем  почала  збирати  коловатиків.  Тимчасом  маленькі  монстрики  в  оченятах  Оленки  помітили  зацікавленість  та  схильність  сестри  до  підніжних  істот  і  в  свою  чергу  із  задоволеною,  сяючою  усмішкою  на  обличчі,  Олена  почала  губити  своєю  крихітною  стопою  великі  душі  маленьких  створінь.  Це  була  перша  бійка,  завжди  товаришуючих  сестричок,  причиною  чому  слугувало  різне  ставлення  до  матінки  Природи  і  її  невинних,  і  беззахисних  дітей.
Ця  випадкова  пригода  докорінно  заперечує  народну  думку,  що  усі  діти  безгрішні,  усі  прекрасні,  хороші,  милі,  чарівні,  усі  однакові.  Дві,  здавалось  би,  однакові  дівчинки,  проте  два  різних  ставлення  до  тих  самих  речей.  Тому  на  питання:  чи  усі  немовлята  народжуються  добрими,  я  маю  остаточну  відповідь:  ні,  кожен  із  першим  подихом  уже  має  свій  характер,  свою  Правду  та  свого́  Господа  в  серці.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539305
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2014
автор: Лiлiя Cтacюк