Він відкрив замислувату скриньку - звідти полинула до болю знайома музика, але він ніяк не міг пригадати, де її чув. І це доводило юнака до відчаю. Всього кілька нот, а складалося враження, ніби мелодія була частиною всього його життя. Повільне, мелодійне звучання знахідки викликало відчуття тепла, затишку і невимовної ніжності. А спогадів не було. Не було навіть найменшого натяку від дрімаючої в цей момент пам'яті. І це було нестерпно.
Дивно, але коли цей сіроокий хлопчина, прокинувшись у палаті госпіталю, не зміг згадати власне ім'я, такого гнітючого відчуття не з'явилося. Коли його пам'ять відмовлялася впізнавати однополченців, з якими пів року пліч о пліч воював юнак, в душі не виникло жалю і розчарування. А ця знайома, але не впізнана до кінця мелодія викликала в душі хлопця шквал емоцій, які не давали спокою.
Цю скриньку йому віддав товариш, як тільки юнака виписали з лікарні. Друг сказав, що хлопець завжди носив її з собою і навіть брав у бій. Отже ця річ була дуже важливою для сіроокого. Але де він її взяв? Хто подарував цю скриньку? Чи може він сам хотів комусь її подарувати? Купа питань спадали на думку. Але на жодне відповідь не знаходилась. А мелодія все лунала. Вона розтинала тишу, що панувала в наметі. Навколо всі спали, а хлопець сидів у найтемнішому кутку цього імпровізованого військового житла і картав себе за те, що не може згадати звідки йому відома ця музика.
Він знав тільки одне - ця скринька - це частина життя, яким юнак жив до війни, життя, в якому був дім, мирне небо, затишок і тепло родини. Звідки взялася така впевненість хлопець не розумів. Він просто відчував. Серце підказувало. Його руки тремтіли, а з очей скотилася скупа чоловіча сльоза. Він сумував. Йому не вистачало того, що таїли в собі ці декілька нот.
В цей момент хлопчина і вирішив, що доки він не пригадає мелодію - він не загине. Ніяка ворожа куля не зможе вирвати його з цього світу, поки не відкриється таємниця музичної скринькии і юнак не повернеться до дому, який поки що залишався в темних закутках пам'яті.
- Дідусю, а це правда?
- Що правда, доню?
- Те, що ти розповів?
- А ти як думаєш маленька?
- Думаю, що правда. Ти ж ніколи не обманюєш. А він не помер? Він повернувся?
- Ні онучко він не помер. Солдат повернувся додому і згадав усе, що ховалося в тій мелодії.
Мовивши ці слова чоловік вимкнув музичну скриньку, яка весь час тихенько грала, стоячи на підвіконні, поцілував на ніч онуку і, погасивши світло, вийшов з кімнати. Кинувши погляд на фото у вітальні, де був зображений молодий юнак й військовій формі та з невимовно гарною скринькою у руці, дідусь посміхнувся до себе і спокійно пішов спати, Він знав що цієї ночі, йому знов насниться та війна, але сіроокий не боявся. Адже він вдома, він вижив, він згадав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539247
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.11.2014
автор: ЮЛІЯ