Чи вірите ви в те, що не можна пояснити з логічної точки зору? Чи вірите ви в переселення душ? Чи є життя після смерті? Хотілося б вірити…
Те, що я зараз вам розкажу, ніколи не відбувалося зі мною, чи з кимось із моїх знайомих, це не переказ фільму чи прочитаної десь в інтернеті історії, це просто сон, після якого я ще довго не могла спати ночами.
Починалося все дуже банально і райдужно: двоє молодих людей, студентів престижного ВУЗу, покохали одне одного. Ще не зіпсовані реаліями життя, вони кохали щиро й по-справжньому, без лицемірства і егоїзму, раділи кожній миті, проведеній разом. Прекрасне почуття, ну знаєте, як це буває в юності, коли душа наповнюється таким щастям і силою, що ви, здавалося б, не те що гори мажете зрушити, ви готові піти супроти всього світу, тільки б весь цей час йти за руку з коханою людиною.
Минали дні, та для закоханих і щасливих час завжди йде не так, як для інших. Студентські роки промайнули, швидше миті, навчання змінилося роботою, змінювались знайомі, місця проживання, інтереси та погляди на світ, але кохання залишилося не змінним.
Він зробив їй пропозицію. Ні, не так, як це показують у фільмах – з квітами, промовистими словами і красивими клятвами, хоча й все це також було. Знервований, як ніколи, він втратив весь свій природний шарм і красномовність, тремтячими руками, діставши каблучку, заїкаючись він зробив пропозицію і вперше за вечір поглянув їй в очі, очікуючи на вердикт. В ту, неймовірно довгу, мить, він не просто не міг дихати, говорити чи думати, його серце завмерло, а в світі не існувало нічого, крім неї. Вона погодилась. Важко підібрати слова, щоб описати ту нескінченну радість, але тоді слова й не були потрібні. Простіше кажучи, їм пощастило вдихнути того, що зветься справжнє людське щастя.
Сімейне життя. Я б скривила душею, якби сказала, що жили вони душа в душу і ніколи не сварились. Ідеальних відносин немає. І навіть не тому, що немає ідеальних людей, а тому, що людина не повинна бути ідеальною. Прагнути до цього треба, але не слід забувати, що сама людська сутність полягає у наших недоліках і сама суть кохання в тому, що ти приймаєш людину з цими недоліками.
Та життя не зупинялося. Він став досить успішним юристом, а вона почала викладати в університеті. От уже вони купили власний дім в передмісті з гаражем на дві машини і завели рудого кота, якому щодня наперебій говорили який він жирний і лінивий, але все одно продовжували панькати.
Вона завагітніла. І тепер вони сперечалися більше, ніж завжди: він хотів дівчинку, схожу на неї «з такими ж великими очима і запальними бісиками в них», а вона хлопчика, схожого на нього «з білосніжною посмішкою, яка не залишить байдужим ні одне дівоче серце».
Він як завжди виграв, але вона не відчувала себе в програші. Марія. Маленьке чудо. Плід їхнього кохання і безспірний доказ того, що людина здатна створити щось прекрасне. Якщо раніше їх життя було схоже на палкий літній день, то їхня донька стала прохолодним вітерцем, таким очікуваним і бажаним, який не дав їм згоріти в пориві пристрасті, зробивши їх життя ще прекраснішим.
***
То був особливий вечір – десята річниця їх весілля. Вона пів дня не виходила з кухні, готуючи особливу вечерю, а вправившись з усіма справами, задоволена вона побігла переодягтися в очікуванні приїзду своїх найрідніших.
Відпросившись раніше з роботи, він заїхав в дитсадок, забрати свою радість; і під веселе щебетання малої «чомучки» вже повертався додому.
Водій вантажівки, не п’яниця, не злочинець, працював у дві зміни, щоб прогодувати трьох дітей, задрімав за кермом і ненароком виїхав на зустрічну смугу. Все відбулось дуже швидко,- удар прийшовся збоку водія, машини щепило і понесло в кювет.
Він отямився першим. Не зважаючи на жахливий біль в усьому тілі, і намагаючись не дивитись на свою праву руку, з якої стирчали роздроблені кості, він спромігся вибратися і дістати з перекинутої машини залите кров’ю тільце доньки. Втрачаючи свідомість, він викликав швидку. Допомога прибула через 17 хвилин, досить швидко, як для нашої швидкої, але дівчинка її вже не дочекалась.
Казковий сон в одну мить перетворився в найгірший із кошмарів. Біль фізичний не йшов ні в яке порівняння з болем душевним. Найгірше, що може спіткати матір – це поховати свою дитину. Горе нахлинуло величезною хвилею і не почало топити в своїй безодні, не відпускаючи ні на мить. Похорони. Вже не було істерик, голосіння, навіть сліз, нічого, так наче в тій аварії загинули відразу всі троє. Все проходило як в тумані, приходили люди, співчували, щось говорили, намагалися якось їх втішити. Та які слова могли заповнити пустоту втрати?..
Перший тиждень вони не виходили з дому, майже не їли й не спали, не говорили. Страшно було дивитися як смерть забрала ще живих людей.
Він ніколи нічого в неї не випрошував, так як тоді. Говорив, що міг би і сам з’їздити, якби не його зламані ребра і рука. Пересиливши себе, вона таки вийшла в магазин. Повертаючись з пакунками, вона побачила аркуш, залишений в щілині дверей.
[i]«Я розумію, що багато від тебе хочу, але молю – пробач мені, пробач за все. Я не шкодую ні про одну мить, проведену поряд з тобою, адже ти і Марія – найкраще, що було у моєму житті. Та нести цей тягар я більше не можу. Кохана, це я в усьому винен, я не зміг її врятувати, вона загинула через мене. Я знаю, ти простиш мені, та я собі пробачити не зможу.
Це й егоїстично з мого боку, але виконай моє останнє бажання – живи! Ти ще молода, в тебе ще все попереду. Я вірю, ти сильна, набагато сильніша за мене, ти зможеш.
Хоч ти й не віриш в усе це, але я вірю. Наше існування не закінчується після смерті. Тож не турбуйся за мене, я пригляну за нашою маленькою, там, у кращому світі. А поки – прости й прощай.
Навіки твій…»[/i]
В неї перед очима все попливло, а потім і потемніло, і останнє що вона відчула – це холод підлоги на своїй щоці.
Рудий кіт дивився, як вітер підхопив записку і поніс в далину, а від його жовтих очей по лахматому писку доріжками стікали сльози.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538881
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.11.2014
автор: Фантомаска