Хочу поділитись однією історією, певно ви всі знаєте, хто її мені розказав, тому я не буду називати імен, здогадайтесь самі. Отже робіть собі чаю, кутайтесь у ваші пледи і сідайте читати…
З давніх давен ми були разом, наші батьки завжди вважали, що ми одружимося. І ми так думали… Ми росли і були такі схожі і такі близькі, але то здавалось так, лише здавалось… Знаєте у кожного є своє нутро і з часом воно проявляється, воно виходить у світ і людина стає такою, якою вона була завжди, просто ви того не бачили через маску чи просто через те, що обставини ще не складались так, що людина показувала чого вона варта… Мені завжди казали, що ти будеш мене захищати, що ніхто мене й пальцем не зачепить, бо я за тобою буду як за стіною, брехали люди… Коли мені було 13 років, мене хотіли поневолити бандити, я сама відстоювала своє право на свободу, сама, чуєш?! І ніхто мені не допомагав, ніхто! Всі лише дивились, але мені і того було досить, дякую що не заважали діяти. А знаєш про що я дізналась потім? Доки я боролась з тими бандюками — ти потайки з ними пиячив, ти став їхнім другом, мало того, ти став їхнім ватажком… Який же ти огидний!
А потім вони повернулись, повернулись і закували мене в кайдани, катували, але я не здалась, я вже не чекала від тебе допомоги, я знала що можу розраховувати лише на свої сили, але саме болюче те, що наші батьки ще й досі вважали, що ми пара! Як може бути парою садист і тендітна молода дівчина?! Але батьки завжди казали, що то люди дурне говорять, ти не поганий, ти ж кажеш, що то все брехня, значить воно так і є, то люди брешуть, а ти чесний. І знаєш, терпець урвався, я пройшла крізь біль, сльози, не зламалась і здолала бандюковичів, вдруге здолала…Але я вже не могла бути з тобою, мені захотілось навчатися за кордоном, так буває, коли дівчині всього 22 роки і вона хоче вчитись, то нормально, нормально усвідомлювати що без знань — не можна йти вгору, а коли ти молодий то тобі лише і хочеться, що йти вперед і до зірок.
Я звикла до того, що мені заважають твої “дружки”, звикла з цим жити, боротись і все одно розвиватись. Я звикла до того, що поки інші люди вчились, ти бухав із бандитами, та п’яницями, доки інші гадали як зробити цей світ кращим ти нюхав щось і коловся. Як же я тоді помилялась, до такого не можна звикати, бо такі звички дорого обходяться потім… За кілька місяців по тому, як я вирішила іти за знаннями, то вчених західних мужів, ти переступив межу, межу мого дому і межу людської гідності, ніколи не думала, що з двічиною можна так обходитися, особливо з тою, з якою зростали разом, але ти зміг. Ти прийшов до моєї хати, жорстоко мене побив, обікрав і понівечів моє тіло… А люди стояли і дивились на це все, ніхто не хотів захистити дівчину, всі стояли і дивились через вікно, як ти мене ображаєш, стояли і стурбовано дивились…
Я довго плакала, але плакала не через те, що ти зі мною таке вчинив, ти тварюка, це я вже зрозуміла. Я плакала через то, що наші батьки звинуватили мене в тому, що я лажу де не треба, ось мене якісь бандити і побили, а ти не міг такого зробити ніколи, ти ж мене завжди захистиш у біді…
Я знову не зламалась, я почала вчитись, але це дається мені не легко, бо часто замість сну я захищаю кордони мого дому, іноді навіть посеред пар доводиться від тебе захищатись… А ти продовжуєш казати що ти хороший, що я шмара, що сама в усьому винна, що треба тебе слухали, бо я мала і дурна… А сам оголосив полювання на мою голову… Вперше в житті мені приємно на тебе дивитись, ти намагаєшся закинути погані звички, бо розумієш що вони заважають тобі думати, але тебе ще більше затягує пітьма… Сюрприз любчику, але тепер у мене є автомат і я не тільки не дозволю тобі більше мене ображати, я ще й поверну награбоване! Ми часто сидимо з друзями у землянках і слухаємо як над головою розриваються снаряди, а в цей час ти, мабуть, сидиш у своєму палаці і ніяк не можеш зрозуміти як так із нами вийшло. Я впевнена, ти думаєш про те, як мені тут кепсько живеться, але ти знову помиляєшся, краще прожити життя чесної людини, а ніж існувати потворною примарою. Дякуючи тобі я усвідомила хто ж я є, я усвідомила як я хочу жити, дякуючи тобі я навчилась все робити сама, тож дякую тобі за твоє зло, воно хоч і принесло мені багато болю, але навчило бути самостійною. Я знаю що в мене все буде добре, бо ти вже загубив свій сон і все чекаєш що я прийду по тебе. Ти кажеш що коли я прийду — тобі буде глина. Хоч один раз у житті ти сказав правду. А зараз вибач, я більше не можу говорити, мені треба йти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538503
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2014
автор: AlexR