Намиготілося листя, намиготілось
і повлягалось у трави, згорнувши колір.
І вкрало в дерева пів... може й більше з тіла.
І жодне з них не упало Тобі за комір.
А я б хотіла... Тоді цілувала б щоки,
і так сміялась, що й Ти б реготав скажено.
І не спинялись би, тіні розтали поки.
І доживилося листя старому клену.
Я б раптом сміхом втомилася і присіла
на -ніби власний мій острів- твої коліна.
Закрила очі...
намиготіло...
а трави...
сіном.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538493
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2014
автор: Маріанна Вдовиковська