Фортецю думок атакують мечі:
Домоклові роздуми тім'я торкають.
На десять замків, і у прірву ключі –
Я їх проклинаю – вони не зникають.
Загублено спокій життєвих рутин,
Кривавим потоком поглинуто сірість,
А вихід, як правило, тільки один ...
Не видно. У погляді лиш озвірілість.
Тваринні інкстинкти скеровують світ,
І міць інтелекту довбешкою стала:
Ми вийшли у простір космічних орбіт,
Та іскру уже не дістанем з кресала.
Вас кожен запевнить, що він – дипломат:
Думки викладає змістовно й логічно,
Та лише відчує, що доводам «мат» –
Тваринною суттю заллє істерично.
У царство хаосу пірнають думки –
Логічних бракує на все це пояснень;
Співала б про сяйво в очах залюбки,
Та, де тепер світло, мені вже не ясно.
Кохання вдихати п’янкий аромат
Я буду – по іншому жити не вмію,
Та от, написати любові «ВІВАТ!»
Не можу, допоки думок не розвію
Про мІзерність глузду великих ідей,
Про велич й помпезність мізерної суті.
Я віру втрачаю у людськість людей,
Бо світ у полоні тваринної люті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536494
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.11.2014
автор: Серафима Пант