не знаю чи лишишся тут назавжди,
я точно знаю, що повернусь.
марними стануть пошуки правди,
ти покличиш мене я відгукнусь.
в одному з безлічі своїх втілень,
я знову блукатиму поміж днів.
чого я хотів? чого ти хотіла?
не бачив, не знав, не зумів...
приречені на самотність,
де наш останній шанс?
скільки у нас було їх,
виходів й входів в транс?
лишатися тут назавжди?
лежати в воді камінням.
ти скажеш мені - зажди,
нас сонце зшило промінням.
відвертість моя до тебе,
все, що лишилось в мені.
відчуваю - все буде, як треба,
і в серцях запалають вогні.
я знову пишу бо надчисто
бруднять папір рядки.
всі ми з одного тіста,
та в кожного різні думки.
деревом потойбічним
проросте із землі Земля.
і кожен піде у вічність,
лише дорога у всіх своя.
я йду бо зараз я вільний,
вчора і завтра нема.
димарі й будинків покрівлі,
попелом вкрила зима.
скільки спалено того лісу,
що ми називали життям?
хтось скаже : та ну його к бісу!!!
я зможу! я сильний! я сам!
ми люди чи ми істоти?
є різниця у цих словах?
я відчув на собі Неба дотик,
там щастя і біль і страх.
закривавлені сходом сонця,
мої руки шукають води.
тихо питаю - що це?
хто я? куди мені йти?
приречений на самотність,
шукаю тебе у снах.
можливо пошуків досить?
знайшов... я Земля... я Прах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536279
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2014
автор: Іво Каценбук