Я твердо знаю – непростимий гріх
Жить в цім селі – і не писати віршів,
Не чути голос лагідної тиші
В передранковій золотій порі.
Не привітати голубий туман,
Що м’ягко котить хвилі по леваді
Не бачити, як наче по команді
Лице до сонця повертає лан.
Тут тихий Псьол, що спогадом щемким
Озветься землякам в далекім краї
До лісу гомінкого припадає,
мов немовля до рідної щоки.
І рвуться душі птахами на злет
І сяє світ красою неземною
Тут будь хоч найбуденнішого крою,
А все-одно – романтик і поет.
Між нами знову тисячі доріг…
Та ти,мій краю,завше наймиліший.
Не гріх, звичайно, не писати віршів,
Тебе ж забути – непростимий гріх!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536254
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.11.2014
автор: stawitscky