Сьогодні знову туманно. І на душі моїй сумно.
На війні умирають хлопці. Вранці звістили - три...
Знаєте, я молюся, в серці аж рвуться струни!
Не затихає мантра, дзвонить: НЕ-ВМРИ-НЕ-ВМРИ...
Сохнуть листки акацій. Де-де уже лиш порох.
В меморіальнім сквері свіжих могил вже сім...
Питання строчать у Небо: війна закінчиться скоро?!
Та відповіді натомість гуркоче гарматний грім.
Дивилась учора телик. Хоробрі юнці, безвусі,
Казали: за Україну готові вмирати! Так...
Вмирають чомусь найкращі. А гнидяві зостаються.
Зриває весняні квіти змосковщений маніяк.
Та треба іти. У хащі без руху вперед не блисне
Ні сонце, ані надія. Ні зліпшене майбуття.
Та ранки такі туманні! І душу так болем тисне!
Щодня умирають хлопці. За вчора - аж три життя!..
(10.11.14)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535938
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.11.2014
автор: Леся Геник