Ровесниці
Я спогад до Вас, наче вазу коштовну несу,
У нім – наші весни, дорожчі за золото й перли.
Ми діти одної, такої далекої ери,
Яка спопелилась на ватрі стрімкого часу.
І в молодість нашу, немов у злочинця якогось,
Пихатий недоук нахабно метає списи,
Неначе сподобивсь схопити за бороду Бога,
Чи є, щонайменше, царя невзаконений син.
Ми скажем йому: - Не смій нас чіпать, недоріко!,
Ні друзів чудових, по кому вже згадка лише,
Бо ми будували таке господарство велике,
Яке ще і досі не можуть ввіпхать до кишень.
І наші сліди непідвладні загину і тліну,
За ними будови й усмішки дитячі цвітуть…
І доки снаги залишається хоч би краплина,
Ми будем стояти на правди святому посту!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535935
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.11.2014
автор: stawitscky