Одяглася у зношене листя і враз постаріла,
заходилась вітрами нервово двори прибирать.
Знову осінь на осінь хронічно уже захворіла,
знову гріється в полум'ї жовтогарячих багать.
Посивіла на скронях від срібних ниток павутиння
і видзвонює сумно в захриплі дзвіночки роси,
відцвіло і поблякло на носі й щоках ластовиння,
чорне гілля вплелось до колись золотої коси.
Їй холодними ранками важче уже прокидатись-
утомилась , мабуть ,та насправді й спочити пора,
тож укутуйся, осене, щільно, до вух листопадами
попід вікнами хат по затишних людських дворах.
Вже ж прибралась кругом, позривала ліхтарики яблук,
до землі посхиляла усім квіточкам голівки.
Аж до вересня спи, до нових золотавих оглядин,
ще пишнішими будуть багаті кленові вінки...
Колисаю тебе, засинай , моя осінь-дитино!
Не хапай мого серця, готую до сну і його...
Хай бринить колисанки остання тонка павутинка
і припрошує з осінню все у зимовий сон...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535382
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2014
автор: Meggi