Думи мої, думи,
Лихо мені з вами.
Нащо стали на папері
Сумними рядками.
Т. Г. Шевченко
Думки мої, думки, вражі ви діти.
Товчетесь, чубитесь в голові,
зчиняєте поміж себе лемент,
мов ті гуси на леваді.
А згодом розбігаєтесь кудись,
чіпляєтесь за вершечок тополі,
що височіє навпроти вікна
і разом з нею тягнетесь вгору.
Ховаєтесь у листячку зріділому,
осінню відзначеному,
вітром підбитому,
дощем умиваному,
літом бабиним увінчаним
і притьмом вертаєте назад,
щоб не питаючись,
ох, ці вже сльози жіночі,
зволожити ними очі,
душу розтривожити.
І немає їй жаданого, тихого спокою,
хоч як не намагається його віднайти.
Стає навколішки душа перед долею,
а та, осоружна, підіймає на кпини.
Обійме, пригорне, надію вселяючи,
а потім відцурається, відштовхне нараз
і покотиться душа непотребом до межі,
перечепиться через край прірви
і висить над нею сиротою зубожілою,
а я все молюсь.
Уже не протестую, не запитую у Господа
за що випробовує, за власним велінням,
зіславши чисту любов з Небес,
де він - мій, а я - його
і на наших головах Божий перс
та між нами розбіжностей стіна і серце,
мов у темницю безпросвітну заточене
і горить у вогні, і страждає,
а я б цілувала б його - коханого,
цілувала б і плакала, плакала б від щастя.
жовтень 2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534923
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2014
автор: Валентина Ланевич