Там,у саду кує зозуля,
Віщунка довгих літ,
А матір сивина малює,
Вдягає в білий цвіт!
У білий цвіт,що розцвітає на весні,
У квітах, травах запашних і росах,
У наших душах ще весна-
У материнській вже глибока осінь!
Минають роки,відлітають в даль,
Як ті птахи,котрі летять у вирій,
О мамо люба у твоїх очах печаль,
Бо діти розлетілись, розійшлись по мирі!
Ти залишилася сама,
У тій хатині,де тепло і спокій,
Ота домівка - це наш вічний Рай,
І тільки в ній не відчуваєш плину років!
Там, на подвір*ї, біля хати,
Чекає діточок старенька мати,
Як тих лелек,що повертаються сюди,
До рідної землі, до рідної оселі!
Ми повернемося до тої хати,
Де колискову нам співала мати,
І де дитинство босоноге,
Та юність, молодість, пройшли в любові,
Твоїй матусю, до твоїх дітей !
Коли та сивина торкнеться наших душ,
І ми відчуєм одинокість,
Ми зрозумієм материнську біль,
І скажем - то прийшла вже осінь!
Хай не старіють наші матері,
Нехай не знають одинокості і болю,
Нехай не залишаються самі,
Самі - як ті билини в полі !!!
УЛВІР. 28. 05. 2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533803
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2014
автор: Леся Утриско