Прийду додому, вип’ю чаю,
І сиджу біля теплої стіни.
Застиглі вікна відчиняю
У простір і великий, і малий.
Життя – як смутний шлях у лісі,
Що приховався в незвіданій далині.
Чи зможу я в своєму хисті
Без помилки відкрити саме свій?
Чи вийду я на роздоріжжя
І вільна обирати буду ціль,
Чи змушена шукати збіжжя
В чиїмось і своїм земнім житті?
А може світ цей не для мене?
І створено мене для того, щоб піти?...
Сусід із підвіконня пташку жене,
Вона же, бідолаха, до мене летить.
«Прокинься, лихо! В небі – сонце!
Як можна думати тепер про небуття?!»
Сказала я собі, і на віконце
Насипала пташині трошечки зернят.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=53360
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.01.2008
автор: chajka