Так хочеться поїхати у гори,
Щоб загубитися там на завжди.
Бо я не витерплю, творити ще узори,
Й терпіть шизофренічні напади.
У горах я знайду собі розраду.
У горах вилікую забуття,
Яке ніяк я не забуду через зраду,
Яка спотворила моє серцебиття…
Я не для того відкривавсь,
Щоб ти мене зламала
Я не для того залицявсь,
Щоб ти не покохала.
Тепер подорожую у пітьмі
В якій немає і мене самого.
Шукаю щось у давньому письмі,
Жадає душенька чогось нового.
Того, чого ніяк не віднайти,
Якщо і допоможете шукати.
Те, що ніяк не втратить гіркоти,
Через яку, лиш хочеться кричати.
Та я не можу в гори утекти.
Не можу я поїхати від тебе.
Не хочу я сердечко посікти,
Яке не сильно в мене грубе.
Від погляду твого воно стає добрій,
А від усмішки в кілька разів м’якше.
Якщо попрошу – ти мене зігрій.
І покохай, немов кохаєш в перше…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532715
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2014
автор: Хворий Джентльмен