Хай не вартує ні чорта,
І викликає сміх порою,
Моя незряча доброта,
І спрага жертвувать собою.
Коли у спину цілять злість,
Мені лиш боляче і смутно.
Я на землі всього лиш гість,
Зовсім незваний, а попутний.
І мати в рідний дім ввела,
На стіл, як водиться, накрила.
Промінням сонячного дня,
Ї теплотою освятила.
Я знаю: збутися добру,
Це щастя - жити і радіти.
А в те, що все - таки помру,
Не вірю, як не вірять діти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532679
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2014
автор: Віктор Слюсар