Я бачила якось у сні,
Чомусь здалося так мені,
Як океани сліз гірких,
Таких солоних і терпких
Від матерів, жінок, дітей,
Проводили у путь людей.
Солдатів ті що йшли в АТО,
А там усе як у лото.
Вертнеться хтось,
А хтось і ні
І стало гірко так мені
За тих батьків , синів людських,
Які ідуть. Й надії в них,
Що повернуться, як герої,
Та не втечеш від долі злої,
Яку готовила вона.
Лиха і зла, людська війна.
Жадоба просто наживитись.
Без болю ,як на це дивитись?!
На цю брехню, що йде в екрані?!
Приховані усі там дані...
Висвітлюються так події,
Щоб залишати нам надії.
Яких не може навіть бути.
Як матерям це все збагнути?
Що син, який так посміхався
В землі серій вже поховався?
Що діти, ще не народились
Вже сиротами залишились.
Як пояснити все це як???
Одним лиш словом - "Це бардак!"
У владі у серцях людських,
Що хочуть влади… Біль не стих...
А тільки злість в серцях, як буря.
Та що та влада, що за уряд,
Який веде на вірну смерть?
Без права на життя тепер!!!
Як можна так скажи нам Боже?
Що нам в житті так допоможе?
Якщо не ТИ ? Прошу , почуй!!!
І долю гарну підготуй!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531263
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 20.10.2014
автор: Маріанна Мисян