Ти мовчиш—невже все безнадійно?
День-у-день тріпочемось безкрило.
Я вдаю веселість натурально--
В тебе це виходить через силу.
Пожартую—і короткий усміх
Прояснить на мить твою утому,
І пройду я в цю щасливу хвилю
По воді, неначе по сухому.
Як же помогти тобі, мій друже,
У гризучій схованій зневірі?
Жити у душевному безсиллі—
Ніби затягнути харакірі.
Переможний, ти не сподівався,
Що туман у плаванні огорне,
Що стихія буде непідвладна,
А кермо на судні—бутафорне.
Не твоя волить у хаті воля,
У ногах—чужа тобі дорога,
І болить мені твоє мовчання
І усмішка докору німого.
Стоячи розгублено ізбоку,
Дивишся—не можеш відповісти,
Хто ми є: творці чи виконавці?
Хто ми є: актори чи статисти?
Ти мене в біду свою не пустиш--
Гордості на це у тебе стане--
Я залишусь співчутливим свідком,
Мій срібноголовий капітане.
2009
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531142
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2014
автор: Вікторія Т.