І
Нововік вплітає свої обмеженості.
Нині чергова – приреченість,
Бо щоб не бути патетиці Духу,
Треба рахувати речі,
Описувати їх, чудуватись «життям».
А у той час ти дозволяєш
Ввижанню асфоделів.
А у той час, що не має міри "тут",
Світло ідей відкидає тіні,
Які, нанизуючись, створюють путь
Наверх.
ІІ
Зодягнувши взуття та пішовши у ліс,
Воно грузне та квітне босоніжжю.
Повернувшись назад,
Відчувається заданість
Руху:
Мовби тихая течія,
Та без Тиші,
Мовби берег чекання,
Та все без ґрунту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530921
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2014
автор: Олена Ганько