Стогнуть зими, дні маліють,
вигартовуючи смерч,
Вороний крізь грози мрію
закарбовує у герць,
рвуться віжки, скачуть іскри
з-під окресаних копит,
мчи, мій коню, мчи в досвІти
не вигоюючи мить,
мчи крізь час, крізь блискавиці,
хай ударить в серце грім,
вже не зможем зупиниться
Я і Ти – в Небесний Дім,
а як станеш на розпутті
де є правда, є олжа,
як з тобою, коню, бути
нисподобившись до зла,
як утримати зірниці
в кулаці своїм, утім
грива спінена, зіниці
розчахнули обрій рим.
І мечами креше пам’ять
і вогні в борні горять,
не заскніти б манівцями –
уперед, у рись –
набезоглядь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529291
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.10.2014
автор: ТОполинА