Здушило горло, серце, груди,
Заслала очі пелена.
Вінки, свічки, в скорботі люди,
Дорога в квітах, встелена…
Останній раз осіннє сонце
До вуст торкнулося твоїх,
У домовині, як в віконці…
Цілунок цей – останній гріх.
Тобі б ще жити і кохати,
Та народити діточок,
Тепло і ласку дарувати…
Все згасло в полум’ї свічок…
Сумління мучить і картає, -
Чому так сталося, чому,
Чому Бог кращих забирає?
Йому відомо одному...
Уважна, лагідна і щира,
Із серцем повним співчуття.
В тобі жила надія, віра,
Жага нестримна до життя.
Ми теж хотіли біля тебе
На старості дожити вік.
Та була інша воля неба…,
Біль втрати вже наскрізь пропік.
Він серце пропалив і груди,
Ятрить, пече і спопеляє…
Про тебе пам'ять жити буде,
І віра, що нас Бог з’єднає…
09.09.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528757
Рубрика: Присвячення
дата надходження 09.10.2014
автор: Мирослав Вересюк