Високо в горах, у печерах неприступних скель, аж там, де вершини в небі приміряють з хмаринок панамки, живуть Брати Вітри з усього світу. Всі вони дуже заклопотані своїми справами. А до рідного дому, злітаються, щоб перепочити, набратися сил і - знову у мандри.
Якось за вечерею Наймолодший вітерець промовив до братів:
- Які ви щасливі. Усі такі поважні та сильні. Робите безліч справ! Тільки з мене нема ніякої користі, - сумно зітхнув малий.
- Чому ти так вирішив? – спитав Найстарший брат Буревій. – Для того, щоб знати чи є з тебе користь, потрібно світами помандрувати, спробувати свою силу. Ти ще не мав нагоди десь бувати, нічого не зробив, то як можеш таке говорити?
Інші брати схвально загули, підтримуючи Найстаршого брата, а малий знову запитав:
- А коли я зможу мандрувати, силу пробувати?
- Лягаймо спати, а завтра про все й довідаємося.
На ранок наступного дня брати Вітри розлетілися світами по своїх справах, тільки брат Буревій залишився з Наймолодшим вітерцем, і сказав йому:
- Сьогодні твій перший виліт у світ. Ось тобі від мене порада. Літай, придивляйся до всього, а далі Матінка Природа підкаже тобі, як діяти. Тоді ти зрозумієш, для чого ти тут, і що маєш робити.
- Гаразд, - промовив Наймолодший вітерець, і трохи ніяково озирнувся довкола.
- Все буде добре, - підморгнув йому брат Буревій, і попрощавшись до вечора полетів у своїх справах.
- Що ж, треба спробувати, - мовив сам до себе вітерець.
Легко відштовхнувся від скелі й полинув розправивши крила. Вітерцю так сподобався той політ, що вмить стало йому гарно й весело на душі. Ось тоді, почув він голос Матінки Природи:
- Легенько літаючи, ширяючи над землею, будеш холодити-повівати, спеку проганяти, усім будеш помагати.
- Спасибі, Матінко Природо, - радіючи відповів Наймолодший вітерець. – Ось тепер і в мене є справа, буду і я корисний.
Полетів вітерець над полем, де працювали люди. Сонечко припікає, спека неймовірна, ніде холодочка немає, важко людям працювати. Дмухнув легенько Наймолодший вітерець - охолодив спекотне повітря. Люди подякували йому, бо стало легше дихати. А він посміхнувся й полетів далі. Незабаром притомився, й сів перепочити на гойдалці з вербових гілок. А верба росла біля ставочка, що виблискував сріблом на сонечку. Бачить Наймолодший вітерець посеред ставочка на зеленому листочку сидить Коник Стрибунець сумний-пресумний.
- Привіт Конику Стрибунчику, чого журишся? – Спитав вітерець.
- Здоров-будь, Вітерочку. Та от думаю, як би то мені до берега дістатися? Додому вже час, а я тут застряг.
- Не біда, допоможу тобі зараз, - весело промовив Наймолодший вітерець. – Тримайся міцніше, - гукнув.
Тоді легесенько дмухнув на листочок, і той рушив з місця. А далі ще, і ще, і вже Коник Стрибунець, наче капітан на кораблі, помчався плесом. За лічені хвилини листочок прибився до берега і Коник Стрибунець зістрибнув на безпечне місце.
- Дякую тобі Вітер-вітерець, що допоміг мені. Без тебе не скоро я дістався би домівки.
- Та я нічого особливого й не зробив, тільки трішки дмухнув...
- Може й так, але для мене це дуже важливо. Якби не ти, ночував би я на листку серед води. Дома рідні хвилюються. Та й вечерею міг стати якійсь Жабці. Завдяки тобі, я живий-здоровий повернуся додому.
- Хай щастить тобі Конику Стрибунчику, - посміхаючись відповів Наймолодший вітерець, і подався далі.
За якийсь час, долетів вітерець до підніжжя гори. Бачить сидить за кущем маленьке Зайченятко й тремтить від страху, а до нього наближається хижий Вовк. Зрозумів наш вітерець, що зараз буде катастрофа. Ще якась мить і Вовк впіймає Зайченя. Що робити? А біля підніжжя гори пилюка й пісок, каміння. Як дмухне Наймолодший вітерець з усієї своєї сили, то вся пилюка разом з піском і дрібними камінчиками полетіла у бік Вовка. Той почав кашляти, чхати, очі лапами терти, а Зайченя за той час дісталося безпечної нори, де на нього вже чекала матуся Зайчиха.
- У-у-у-у, - завив сердито Вовчисько. – І де ти взявся Вітрисько, всі очі мені засипав! Через тебе я не повечеряв смачною зайчатинкою. У-у-у-у...
- Вовче, вовче, - сказав вітерець. - Хіба можна маленьких ображати? Ти великий і сильний, як не соромно? Іди скоріш звідсіля, і ніколи сюди не вертайся. Я тепер тут вартуватиму, тебе розбишаку пильнуватиму. Не дозволю кривдити малечу!
Що казати? Піймавши облизня, розчарований Вовк пішов до лісу злий і голодний.
- Дякую тобі добрий Вітерець, що врятував моє дитя Зайченятко, - промовила мама Зайчиха, пригортаючи синочка. – Якби не ти - пропало б.
- Мені не важко було боронити маля, але зізнаюся, що я й сам за нього злякався... Бережіть себе, хоч я й насварив Вовка, він може ще повернутися – сказав на прощання Наймолодший вітерець і подався до рідного дому. Був стомлений але щасливий, бо вже точно знав, що й він приносить користь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528502
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2014
автор: Ніжність - Віталія Савченко