А він дивився завжди у вікно.
Він маму не чекати ще не вмів.
Побачив сон колись дуже давно,
Що хтось його матусеньку привів
За руку в дитбудинок навесні.
Кричав.Та не почула і пішла.
-Матусю рідна,та скажи мені,
Чому так пізно ти мене знайшла?!
А вчора привели мале дівча.
Вона до нього перша підійшла.
-То ти мій братик?Є ж такі дива!
І рученьку маленьку подала.
Рука вся синя.
-Хтось тебе побив?
Під оком теж...
-Це мама...
-А...Змогла?..
Дівча до себе тихо притулив.
-Віднині ти моя...Моя сестра...
Цукерки вже ніколи він не їв.
-Бери.Це наче...Мама принесла...
-Ти би її побачити хотів?
-Вона...Вона мені життя дала...
Пройшов лиш рік.
-Збиратися пора...
Підеш додому.Мама вже прийшла...
-Ніколи.Тут живе моя сестра.
Лиш обніму...Вона життя дала...
Прийшов.Тихенько маму обійняв.
Не запитав,чому так довго йшла.
-Ну,ти вже йди...Колись тебе чекав...
Спасибі...Що тепер мене знайшла...
Поцілував...А те дівча мале
Під ліжком проревіло цілий день.
-Маленький,рідний,добрий Янголе...
-Вернувсь!!
-Іду...
-?!
-Купити черешень...
Не плач.
-То я від щастя.Не підеш?..
Пообіцяй.
-Ніколи не піду.
-А може...Маму ти наздоженеш?..
-Дурненька.Не залишу я сестру...
Дивився Янгол крізь вікно на них.
Він її в ліжку ніжно укривав.
І навіть вітер на хвилинку стих,
Коли сестричку на ніч цілував...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528079
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2014
автор: Відочка Вансель