Вона казала ,що у ній є місця,які можу заповнити тільки я.
Вона говорила то,зупиняючи мені серце.
Ми з нею давно уже майже сім*я,
Я білий апостол її депресій.
Вона любить картини Гапчинської,гірське повітря і гуцульські коци,
А я давно уже нічого не люблю.
Розчавлений байдужістю терплю,
Знівечний,занедбаний і босий.
Допоки я дорожитиму забитою її фотками електронною книжкою,
Я ніколи не стану вільним.
Вона купила мене в янголів по блату і за знижкою,
Такий собі герой-підпільник
з яким не нудно чекати того єдиного,
який насправді більш за все потрібен.
Що в мене з нею може бути спільного,
У мене ні води,ні хліба!
У мене,ані риби,ні вина,
У мене тільки вина і війна.
А їй давай- польоти-крила
І не для мене квітне її тіло!
Душа тим паче:точно не для мене,
Для мене небо змучено-зелене!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527518
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2014
автор: Той,що воює з вітряками