З глузду з’їхали – це так,
Вийшли геть з довіри,
Гине лиш один бідняк,
Пси, мов одуріли.
Скаженіють – чують кров,
Мало, все їм мало,
Не один вже смерть знайшов,
Глузду бракувало.
Куди сунеш, розкажи?
Чого тобі треба?
Проклянуть люди сліди,
Дорога до неба.
Тому, хто на свій землі,
А ви чужоземці,
Згиньте кляті москалі,
Зійде сонце вранці.
Не для вас, ви сучі діти,
Кров чию ви ллєте?
Нам би жити і радіти,
Та ви не даєте.
Схаменіться, годі вже!
У вас є також мати,
Яка віри і не йме,
Звідкіль то чекати?
Плаче небо, плаче мати,
Немає кордонів,
Кров не гоже проливати,
Досить вже прокльонів.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/817-zhalyugidna-vijna.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527195
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.10.2014
автор: Антоніна Грицаюк