Ви сьогодні мамо навіть посміхались,
І обличчя ваше лагідним стає
І те ніжне серце, що так настраждалось,
Палко й безупинно в ваших грудях б’є!
Ви сьогодні з ранку, як ніколи швидко
до худоби, в погріб і в старенький хлів
бігали у справах, і доволі хутко
справивши сніданок накривали стіл.
Ваші ніжні руки, що не знають втоми,
дістають з полиці геть новий рушник,
Скатертина біла – жест цей нам знайомий,
Ви її кладете лиш на Новий рік!
Гляньте за віконцем щойно прийшла осінь,
Навіть не Михайла, не святковий день.
Але не важливі всі свята ці зовсім,
Телеграма сина: «Буду завтра в день»!.
Вже пройшло півроку, як пішов із дому.
Весь цей час страждання зрушував ваш лад.
Кожний день молились на колінах Богу,
Як ваш син з речами йшов у військкомат.
Ви листи читали й плакали ночами,
він писав: «Все добре, в нас війни нема.
Я служу при штабі й різними речами
мушу тут займатись, так сказав комбат».
Може воно й правда, може й не воює,
Може в командира воїн-писарчук.
Але не обдуриш, серце мами чує…
Ось ця мить настала, чутно в двері стук!
Батько відчиняє… Міцно тисне руку.
І на шиї висить меньшая сестра…
В стороні лиш мама, радість на обличчі…
І ціни не має на щоці сльозам….
26.09.2014 Володимир Царенко (с).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526005
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2014
автор: Володимир Царенко