А у очах твоїх лиш мертва німота,
така вже давня, що не знати ліку
її рокам й остання, зронена сльоза
не скоро ще взійде на мою повіку.
не скоро, ще піде з депо трамвай,
який тебе відвезе у твій смуток,
однокімнатний твій, тобі він рай,
там приготуєш собі різних труток
і випєш їх, бо так вже повелось,
в твоїм житті не місце орхідеям,
лиш зламаним словам знайшлось
і п’яним, вигаслим ідеям
і ще мені, мов рупор твоїх днів,
немов будильник, що весь час лунає
і не Морфей, тобі дарує сірих снів,
а спокій мій й запізнення трамваїв
і тротуар вже кличе до невдач,
давай, скоріш убий ще пару років
і не губись в мені, в мені не плач
ти зупинись до колії за пару кроків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525887
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.09.2014
автор: Андрій Толіч