Ну що ж, якщо вже тут, сідай.
Кажи давай, чого прийшла так рано?
Та ще й без зачіски. І де твої рум'яна?
Така схвильована...Давай , розповідай!
Очей не піднімаєш, зашарілась,
переминаєшся з ноги на ногу...Боса?!
Вже холоднеча, та чи ти здуріла?
Де розум твій, моя красуне Осінь?
Усе мовчиш, не шелестнеш і листом,
зелену сукню жовтим вже залляла,
порвала й десь розсипала намисто
калиною червоною. Навмисне?!
Чи з вітром поміж віття десь гуляла?!
Вологі очі, сплутане волосся
і погляд винувато-несміливий -
ти плакала чи просто десь дощила?
Ну, не журись і не дивися скоса.
Все буде добре, завжди так траплялось:
то поспішаєш, спізнюєшся часом.
Не гарячкуй, не обривай завчасно
пожовкле листя й дзвоники зів'ялі.
Ще встигнеш нагулятись серед пустки
і заспівати всюди колискову,
ось, загортайся у пухову хустку
(ти в ній не менш красива й загадкова),
вертай у світ із довгої відпустки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525856
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.09.2014
автор: Meggi