Я колись втечу,
А, може, навіть скоро,
А тікають зараз сидячи на місці.
Тікаючи, не стрічу
на своїй дорозі нікого,
Бо я один лишусь на місці.
Всі підуть,
Кожен вибере щось,
Я не зроблю розумного вибору.
Всі знайдуть
Своє і кожному когось
Не захочеться лишити до самого Збору.
Не турбуйся, дитинко,
Ще не прийшов час твій,
Ти мало трудилась тут.
Як би не стало гірко
Та виглядало зухвало, маю я свій
Фінал і сам загнався в кут.
Ви ж - рано чи раніше
Підете у вирішальний вир
Подій, танкі́в і та́нків.
Я вірю ще сильніше,
Що скорий вже Душ Збір
До потойбіччя, де нема світанків.
А поки я тікаю
Від спогадів про тих, кого ловив,
Щоб разо́м піти кудись.
Але куди йти – не знаю.
Байдуже вже - не вмів чи не любив.
Махом по усюдах подівались.
Така існує реальність -
Важка нематеріальність
Реальніша будь-яких речей
Поки не підскочить кнопка «play»
На касетнику життя.
Мотай!
24.09.2014.
Частково надихнув Тичина, частково - руда панна Осінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525646
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.09.2014
автор: Dingo Барський