Моє ім'я лишиться невідомим,
Я вже його і сам не пам'ятаю
Далеко я похований від дому,
Від рідного душі моєї краю.
Там мирно у селі я жив з батьками,
Вони такі ще, Боже, молодії,
Навчався та дорослішав з роками,
Та втілював в життя найперші мрії.
Так би і жив…Та сталось так в країні,
Що ворог перейшов її кордони,
І я листом подякував родині,
Та з добровольчим вирушив загоном.
На Схід! На Схід!- гарчали вантажівки,
АТО! АТО!- якесь кумедне слово,
І зброя справжня, не якась бруківка,
А поруч «гради» били невгамовно…
Я був один із сотень, що тримали
Від ворога-сусіда оборону…
Під Іловайськом у котел попали,
І зрозуміли: тут тепер до скону.
Ніхто не йшов з біди нас рятувати,
Неначебто списали,як непотріб,
Бо ми же звичайнісінькі солдати -
Гарматне м'ясо …хоч , скидай у погріб..
Тримайтесь ,хлопці! – все що пам'ятаю,
Закінчувалась їжа і набої…
Колись прийти вам стане час до раю,
Я запитаю, хто нас «здав» без бою..
Я у воріт чекатиму хоч вічність,
Бо що мені лишилось ,як чекати…
Ви Богу надаватимете звітність
Про невідомих, без імен ,солдатів…
Я всім бажаю жити в щасті й мирі,
Свободу та братерство цінувати,
Бо не здолають й найлютіші звірі,
Того, хто йде за правду воювати.
Того, хто вчасно йде своїм на поміч,
Забувши про чини і про погони,
Мене нема..та я із вами поруч..
Хоч вже навік лишуся невідомим…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525393
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.09.2014
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)