Що робить ці очі такими прекрасними,
А посмішку ніжною, мов теплі подихи сонця...
Ходу все такою ж примхливо-манірною,
І небо над нею встилає снів гаслами?
Й холодні сувої часу зникли на її шконці…
Чому вона, досі лишилася вірною?
Чому одна лиш вона з білими крилами
І небом в долонях завжди мене обійма?
Коли мерзну я та вмираю від холоду –
Розтопить моє море, вкрите днів брилами
І принесе вмить весну, де панувала зима,
Й напоїть теплом, голосом її солоду...
ДТХ
16.09.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523836
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.09.2014
автор: Микита Баян