Донецький степ – він наш, чи вже не наш?
Чи варто нам вдягати патронташ?
Бо є країна, є її душа…
Вона свята нам, близька - не чужа.
Прийшлось узяти в руки автомат,
Щоб не стріляла більш система «град»,
Єдиний син пішов у військо сам,
Щоб послужити щирим небесам.
І він упав у першім же бою,
За Україну, за рідню свою,
Будинки догоряли у вогні,
Він зорі рахував у вишині.
Доставили додому у труні,
Усе село було в страшному сні,
Цвіла могила… В серці падав сніг
І батько мертвим біля гробу ліг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523443
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.09.2014
автор: Віталій Назарук