Літа біжать. Літа минають.
Усе зникає, як вода.
Лишень стежинка до матусі
Завжди жива, завжди свята.
Спливає в пам’яті обличчя,
Синіють очі-озірця,
І пісня мамина журлива
Зі мною буде до кінця.
Сон наяву
Мені в цю ніч наснилась моя мама
З букетом чорнобривців у руці,
Вона ішла стежиною до хати
І усмішка сіяла на лиці.
Вставай, маленька доню, подивися,
Вже сонце в наші вікна зазира,
І жайворонок в небі наспівався,
Гусей до ставу виганять пора.
Мамусю, мамо! Я ще трішки, трішки…
Ти квіти поклади мені в постіль,
Я так люблю їх запах неповторний,
Куди ж ти, мамо?
Куди ж ти віддаляєшся у тінь?
Мамо, мамо… Пуста, порожня хата.
Ти де? Ти ж тільки-тільки поруч тут була?!
Дивлюся я і не прийду до тями –
Ти ж чорнобривців ось мені дала.
Мамусю! мамо!?
(«Стежинка до матері» З.Г.)
14 вересня
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523365
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 14.09.2014
автор: Зоя Іванівна