зупинятися на півкроці на злеті руки простягненої як тільки бракує дотику теплішого за травневе світло
змушую себе як ті що проковтують таємниці до болю кусаючи губи
та що може приховати мовчання внутрішнє супроти нерівного стукоту серця?
як не уповільнюй дихання воно все одно крізь тканину легень прорветься..
певно найважче довіряти собі особливо коли для довіри не вистачає речових доказів
є тільки досвід гіркий наче кавовий осад і на зубах скрипучий
якби можна було повидаляти людей із пам’яті як видаляють їх з діалогів
було б не надто болюче починати все знову..
терпляче запевняю тебе у тому що неможливо жодним чином довести
бо слово не має сили сила лише у ламкому ніби весняний лід голосі
єдина релігія мною сповідувана – це віра у випадковості
у те що цунамі в одному куточку планети спричинює трепіт крилець метелика
в іншому..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522722
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.09.2014
автор: Майя Грозова