"Знаєш, я ніколи не думала, що писатиму слова ці
на такому етапі в житті , що й не побажаєш і собаці.
Поглянь на мене.
я в житті цім - квола,
я,
як та квітка,
в якої пелюстки падають від легесенького вітру в полі.
А знаєш, чому вони слабкі ?
через біль твою,
через нерозуміння того,
що це - життя.
і тут -
або ти когось,
або тебе - вже не є якиймсь законом вихованості чи любові -
Так було вчора, так буде і сьогодні.
Переді мною,
перед собою я не бачу дороги у життя,
я не бачу тієї стежини, на якій розумітиму :
"Так, це доля моя. "
Я не знаю,
можливо, це капля алкоголю в крові,
можливо, це музика важка,
але я розумію, що після тебе -
життя моє - це вже зовсім не моє життя. "
Не повернеш те, що було у тебе,
коли сонце світило на небі.
Не цінуєш моментів життя,
коли вільна і стрімка була, як джерельна вода .
Річка несеться,
круті ці дороги
і вирій думок у серця одного :
сьогодні готовий віддати себе,
віддати життя своє молоде,
готовий залишити землю от цю
заради хорошого життя на благо супільству.
А завтра ..
а завтра не згадаєш, що обіцяла кохати,
обіцяла цінувати і не відпускати.
Де ж твоя правда ?
Де вірність словам ?
невже можеш кидати їх то тут, то там ?
"Завтра ця казка,
ця дійнсть сумна перетвориться на гірку правду,
море сліз і можливо те, від чого ти й помира..
Троє.
ми в човні цім троє.
Пливемо до якось незрозумілого кінця.
Але на кінці - розв*язка буде грандіозна,
бо ж біля одного - вертяться ці "два".
ці два - завжди були як два брати,
ділили те,
бажали це
і ,в кінці-кінців ,натрапили на одне й теж саме. "
Хвиля, наповнена енергією моря,
живими думками, словами від болю -
забрала з собою шматок доброти,
реальності
і мотивації в житті.
Жити заради того, щоб не помирати -
наразі це те, що я можу прийнтяти.
хоча , я не вірю,
я не бажаю розуміти,
що моє життя висить на волосині внітрішньої самоти,
внутрішньої болі ,
яка не згасає від дози алкоголю чи дози нікотину.
Я помираю.
я розумію, що помираю як якась скотина,
залишена у полі без води. -
То ж зрозумій,
зрозумій мене і ти.
Не роби того, що не бажаєш ти вчиняти,
це твоє життя і не вправі ніхто його редагувати,
не вправі хтось говорити тобі, як провести ці хвилини,
і не вправі хтось говорити, що ти повинен, а що ти не повинен.
в тебе є своя голова,
є і свої моральні закони :
один може жити так, а інший просто до цього не готовий.
Не змушуй, я благаю,
не змушуй мене частинками себе вбивати,
бо колись настане той момент,
коли я просто не зможу ні фізично, ні морально встати ..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522598
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2014
автор: taniyaa