І знову вчора побачила те, що зачепило мою душу... Я не можу це забути, а тому мушу це увіковічнити... хоча би у словах...
Ідучи собі просто вздовж тротуару, минаючи сотні людей... і переважно всіх стараючись обігнати, - раптом я зупинилась... точніше мене зупинила попереду дивна парочка юних людей... вони зовсім не спішили...
Вона кульгала, ледве крокуючи, а він її вів за руку, міцно тримаючи... Підійшовши ближче було помітно, що дівчині важко самотужки іти, розгублений погляд, вона ледве бачить... а можливо і ні... Своєю рукою він дуже міцно тримав її не тільки ступаючи разом цією тротуарною дорогою, відчувалося, що він її підтримує у всіх життєвих стежках... Вони йшли повільно і обережно, вони тримались міцно, як востаннє... Він погано бачив також, лиш перебирав ногами стійко...
Я вирішила їх не турбувати... перейшла дорогу і на іншому тротуарі я вже втратила поспіх... Навпроти них ще здалека ішла молода, щаслива пара... Вона - у яскравому платті, на підборах... Він - підтягнутий та впевнений в собі. Вони не йшли тримаючись за руки, вони сперечались... Дівчина щось вперто доводила, а хлопець не хотів слухати... і тут вони не помічаючи нічого навколо, будучи необережними і просто занадто стурбованими зокрема, випадково зіткнулись з парою, як міцно тримали один одного... Незрячі просто призупинились і без зміни обличчя далі міцно взявшись за руки пішли... а от зрячі змінились на своїх обличчях і здається, задумались...
Задумалась і я... над чим? Та над всім, що ми маємо... Над тим, що ми цінуємо і не цінуємо...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521202
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.09.2014
автор: Olya Savchuk