Я буду сміятись, коли ти підеш,
Повір,
Сила-силенна чужих жінок,
Які живуть у мені
Навіть не згадають про твоє
Існування.
Група чоловіків, що живуть
У мені перенервують
Твою втрату із черговою
Цигаркою.
От і все.
Всесвіт – це насправді
Пташине воло, набите
Згустками тиші і рваним
Кахелем безнадійності
Сірих як липень лікарень.
Поетка. Слова, які нічого
Не значать,
Рими, які ніхто не почує,
Голос, який загарчав.
Рахуй тишу запаленими
Сірниками і вицвілим
Пір’ям.
Один.
Два.
Три.
Поки хтось у Берегові
Складатиме її у паперові
Коробки.
Касетні бокси.
Диспансерні палати.
З підпискою про невиїзд.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520637
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.08.2014
автор: Мирослав Гончарук_Хомин